Вигнання більшовиків та розвиток УНР взимку-навесні 1918 р. Українська держава Скоропадського

 1. Укладання мирного договору УНР з Центральними державами та його наслідки

Після проголошення незалежності УНР IV Універсалом вона виступала як рівноправний учасник переговорів у Бресті-Литовському. 9 лютого 1918 р. УНР підписаламирний договір із Центральними державами. Він став першим у новітній історії міжнародним договором, укладеним Україною.

Відповідно до нього, стан війни між воюючими сторонами скасовувався, відновлювалися державні кордони України (Холмщина і Підляшшя визнавалися її територією), економічні зв’язки і дипломатичні відносини. Окремо було підписано таємну декларацію з Австро-Угорщиною, за якою заселена українцями частина Галичини (Східна Галичина) об’єднувалася з Буковиною в окремий коронний край імперії.

Непроста ситуація, що склалася в цей час на території УНР, примусила українську делегацію просити негайної допомоги. Центральні держави були зацікавлені допомогти УНР у зв’язку з тим, що умови мирного договору передбачали постачання українською стороною до липня 1918 р. 60 млн пудів зерна, м’яса, круп, іншої сільськогосподарської продукції та сировини.

27 лютого 1918 р. 450 тис. німецько-австрійських військ розпочали просування в Україну, наступаючи на Київ. Перед ними, за домовленістю з УЦР, рухалися українські частини. 1 березня більшовики без бою залишили Київ, і кияни побачили на вулицях нечисленні загони українського війська — Січових стрільців Є. Коновальця, гайдамаків Симона Петлюри й вояків окремого Запорозького загону Костянтина Прісовського. Наступного дня до Києва прибула німецька армія.

Ставлення киян до німецького війська було неоднозначним. З одного боку, воно уособлювало ворога, з іншого — визволило їх від більшовиків. Проте, на відміну від останніх, німці поводилися коректно. З їхнім приходом у Києві встановився спокій і порядок, припинилися грабунки і насильства.

Вулицями міста, як і до більшовицького режиму, можна було безпечно ходити до пізньої ночі. Відновили роботу театри, ресторани, магазини й кінематограф. Самі німецькі солдати, звиклі до обмежень років війни, були приголомшені кількістю й розмаїттям продуктів у магазинах міста. Вони здивовано, як щось забуте з іншого життя, розглядали вітрини з виставленими смаженими поросятами, курками, гусками, качками, ковбасами, салом, цукром, маслом й різноманітними солодощами. Все це можна було придбати без карток за порівняно низькими цінами.

Господарювали німці у Києві з притаманною їм схильністю до порядку. Вони надрукували якісний план міста, на вулицях з'явилися вказівники, написані німецькою мовою. Місто вкрилося мережею нових телефонних й телеграфних дротів, які зв'язували німецькі установи.

За новим мирним договором, підписаним 3 березня 1918 р. у Бресті-Литовському РСФРР з Центральними державами, перша визнавала законність влади УЦР на території України, зобов’язувалася вивести поза її межі свої війська, припинити агітацію проти УНР й укласти з нею мирний договір.

Більшовики, під тиском переважаючих німецько-австрійських сил, поступово залишали Україну. Водночас Москва не бажала припиняти боротьбу за контроль над нею. На сході і півдні України були проголошені Донецько-Криворізька радянська республіка, Одеська радянська республіка і Радянська соціалістична республіка Тавриди. Тим самим намагаючись довести, що це не територія України. Крім того, більшовики намагались організувати партизанську боротьбу. Участь радянських частин у бойових діях в Україні дала привід німецькому командуванню просунути свої війська значно далі на схід та південь за кордони України, захопивши Бєлгород, Ростов тощо.

Хоча Німеччина та Австро-Угорщина проголошували своєю метою відновлення в Україні законної влади, фактично вона була окупована. Командувач збройних сил Німеччини Людендорф пізніше так визначив їхні головні цілі: «В Україні треба було придушити більшовизм і створити там такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб і сировину».

Австро-Угорщина зайняла південь — Західну Волинь, Подільську, Херсонську й Катеринославську губернії, а Німеччина — решту території.

Разом із військами Центральних держав 7 березня 1918 р. до Києва повернулася й УЦР. Але таке повернення зустріли без особливого ентузіазму, оскільки її попередня політика багатьом не подобалася. Австро-німецькі окупаційні дії теж не вселяли оптимізму.

• Які основні умови домовленостей УНР з державами Четверного союзу?

2. Кримська операція 1918 р.

Навесні 1918 р., коли німецько-австрійські війська звільняли територію України від більшовиків, полковника Окремого Запорізького загону Петра Болбочана призначили командиром Кримської групи Армії УНР. Він отримав таємний наказ уряду УНР випередити німецькі війська і захопити Крим. Метою Кримської операції 1918 р. було встановлення на півострові української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.

Під керівництвом П. Болбочана 22 квітня українські війська форсували Сиваш й розгорнули наступ на Сімферополь.

До загону Петра Болбочана приєдналося чимало окремих добровольців з Таврії й цілі кримськотатарські добровольчі підрозділи.

24 квітня 1918 р. вранці загін П. Болбочана майже без опору оволодів Сімферополем, а також Бахчисараєм. За свідченням очевидця цих подій, «ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями і таким захопленням, як це робило населення Сімферополя та інших зайнятих кримських місцевостей».

Проте у Сімферополі похід припинився. Раніше, під час мирних переговорів у Бресті, німці пропонували українській делегації включити Крим до сфери національних інтересів УНР. Однак українська делегація відмовилася, аргументуючи правом кримськотатарського народу на самовизначення.

Німецькі війська генерала фон Коша оточили місця дислокації українських частин у Сімферополі й висунули ультиматум Петру Болбочану. Вони вимагали від нього скласти зброю.

П. Болбочан відкинув умови ультиматуму, але намагався уникнути військового зіткнення з німцями, усвідомлюючи, що його програє. Лише більшовицький наступ на Сімферополь змінив ситуацію, змусивши німців звернутися за допомогою до П. Болбочана.

Наприкінці квітня 1918 р. міністр військових справ УНР віддав наказ про виведення з Криму групи П. Болбочана. Не отримавши вказівок, куди саме відходити, полковник спрямував свою частину до Мелітополя, де й отримав повідомлення про гетьманський переворот у Києві.

Під впливом Кримської операції П. Болбочана 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот у Севастополі підняв українські національні прапори й оголосив про підпорядкування владі у Києві.

• Якою була мета походу П. Болбочана в Крим?

3. Законодавча діяльність УЦР навесні 1918 р.

У важких умовах, одночасно з вирішенням першочергових завдань, від яких залежало саме існування УНР, Центральна Рада займалася законодавчою діяльністю. Так, перебуваючи у Житомирі, вона ухвалила декілька законів, якими вводився григоріанський календар, запроваджувалися в обіг українські гроші — гривні й був затверджений новий державний герб — тризуб князя Володимира Великого.

Після повернення до Києва спеціальним зверненням Центральна Рада оголосила про незмінність політичного курсу, визначеного III та IV Універсалами і, зокрема, закону про землю, ухваленого тоді, коли вона вимушено перебувала за межами столиці.

24 березня УЦР ухвалила закон про державну мову, яким зобов’язувалося використовувати виключно українську мову у діловодстві, у написах на виробах і вивісках на території УНР.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію УНР. Цим документом визначалися органи державної влади й управління в країні та їхні повноваження. Вища законодавча влада належала Всенародним зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів, а судова — Генеральному суду. Місцеве самоврядування здійснювалося виборними радами та управами земель, волостей і громад.

Доволі поширена думка, що державним прапором УНР був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Проте насправді протягом 1917 р. в Україні порядок кольорів на прапорі був різним — і з верхньою жовтою, і з верхньою блакитною смугами. Однак наприкінці 1917 та на початку 1918 року було затверджено декілька морських і службових прапорів, на яких верхня смуга була блакитною.

Усім громадянам надавалися й гарантувалися демократичні права й свободи. Виборче право реалізовувалося можливістю усіх громадян обирати й бути обраними з 20 років. Всім націям, що заселяли територію України, надавалося право на національно-культурну автономію.

Однак Центральній Раді не довелося втілити у життя норми Конституції, оскільки цей день став останнім у її роботі.

4. Криза у стосунках між УЦР і німецькою окупаційною адміністрацією

Повернувшись до влади, УЦР продовжила політику, яку вона проводила до більшовицької навали.

У той же час німецько-австрійське командування побоювалося, що аграрні перетворення, започатковані УЦР, ускладнять отримання передбачених умовами договорусільгосппродукції. Крім того, у суспільстві було чимало противників ліквідації приватної власності на землю.

Перспектива конфлікту між УЦР та окупаційною адміністрацією стала неминучою.

У листуванні представників Німеччини та Австро-Угорщини зі своїм керівництвом в цей час дедалі частіше виникала думка про доцільність усунення від влади в Україні Центральної Ради. 24 квітня керівник штабу німецьких військ генерал Греннер провів нараду у Києві за участю дипломатів Німеччини та Австро-Угорщини з обговорення майбутнього України. Він також зустрівся з делегацією «Української народної громади», яку очолював генерал Павло Скоропадський, та обговорив ситуацію в Україні. Це стало передвісником майбутніх змін.

26 квітня фельдмаршал Ейхгорн наказав роззброїти Синьожупанну дивізію, що прибула до Києва у березні 1918 р., й заарештувати декількох членів УЦР.

Синьожупанна та Сірожупанна дивізії — назва походить від кольору уніформи, виданої німцями (синя) та австрійцями (сіра) — два українські підрозділи, сформовані за ініціативи і діяльності СВУ з військовополонених російської армії, що утримувалися в концтаборах Німеччини й Австро-Угорщини та висловили бажання служити Україні.

Висновки

• Договір УНР з Центральними державами допоміг Центральній Раді звільнити Україну від більшовиків і, одночасно, поставив її у скрутну ситуацію залежності від німецько-австрійської окупаційної влади.

• На тлі численних політичних прорахунків і військових поразок Кримська операція 1918 року, здійснена полковником П. Болбочаном, стала блискучою військовою кампанією, що мала значне геополітичне значення й зробила можливим майбутній перехід Чорноморського флоту у підпорядкування України.

• Навесні 1918 р. Центральна Рада здійснила важливі законодавчі заходи і, зокрема, ухвалила Конституцію УНР. Однак вони залишилися нереалізованими через зміну влади, що відбулася в Україні за сприяння окупаційної адміністрації.

1. Гетьманський переворот. Прихід до влади П. Скоропадського

Постать в історії

Павло Скоропадський (1873-1945 рр.) — військовий, державний і політичний діяч. Нащадок славного козацького роду Скоропадських. Брав участь у російсько-японській війні (1904-1905 рр.). Із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. змінила долю генерала. Він став командувачем 1-го українізованого корпусу російської армії, що перетворився на одну з найбільш боєздатних частин тогочасного війська. Саме вояки цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитету. У жовтні 1917 р. обраний гетьманом «Вільного козацтва».

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, на якому зібралося 6432 делегати від семи українських губерній (Київська, Полтавська, Чернігівська, Подільська, Волинська, Херсонська, Харківська). Це були заможні селяни та великі землевласники. Вони вимагали припинити соціальні експерименти й відновити гетьманат — історичну форму української державності. На цьому конгресі П. Скоропадський був одностайно проголошений гетьманом.

У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського та німецькі підрозділи заволоділи державними установами і розігнали УЦР. Ніхто — ні в Києві, ні в провінції — не став на захист Центральної Ради. Напередодні перевороту Скоропадський заручився підтримкою німецько-австрійського військового командування. Була укладена відповідна угода.

29 квітня П. Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу», в якому повідомлялося про розпуск Української Центральної Ради та земельних комітетів, проголошувалося право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України», за яким назва «УНР» була замінена назвою «Українська Держава». Тимчасово, до скликання Українського Сойму (парламенту), повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана П. Скоропадського.

Документи розповідають

Витяг з «Грамоти до всього українського народу»

Всім Вам... відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла на краю загибелі.

Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню Центральних держав... Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети і анархія продовжуються в Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна примара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, яке глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.

Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

• Чи можна погодитися з наведеною у джерелі аргументацією необхідності зміни влади в Україні? Чому?

Гетьманат (Гетьманська держава) — назва, яка використовувалася стосовно форми державності, створеної гетьманом П. Скоропадським. Офіційна назва — Українська Держава. Існувала в Україні з 29 квітня по 14 грудня 1918 р.

• Які фактори сприяли встановленню гетьманської влади в Україні?

2. Внутрішня політика Української Держави

Внутрішньополітичний курс гетьмана характеризувався широкою реформаторською діяльністю. За час існування Гетьманату було підготовлено понад 400 законодавчих актів, які торкалися всіх сфер життя.

Уряд Української Держави очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб. Особливість цього кабінету полягала в тому, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а в своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу.

Головним завданням уряду було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, багатих селян.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутрішньополітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності й правопорядку, стала Державна варта (створена в травні 1918 р.), що виконувала поліційні функції.

Німецьке командування, що уможливило прихід Скоропадського до влади, тепер мало змогу вільно отримувати зерно, якого Центральні держави вкрай потребували. За мовчазної згоди великих землевласників, підрозділи німецької армії проводили каральні акції проти непокірних селян, які відмовлялися співпрацювати. Улітку 1918 р. насильницькі штрафи й розстріли стали звичною справою.

Ситуація на селі стала загрозливою для гетьманського режиму. До того ж, необхідність вирішення аграрного питання було однією з головних причин революції. Виходячи з цього й керуючись прагненням створити на селі прошарок землевласників середнього рівня заможності, які мали б стати опорою режиму, Скоропадський намагався здійснити аграрну реформу. У її основу було покладено прагнення відновити приватну власність на землю та введення її в товарно-грошові відносини.

8 червня 1918 р. схвалили закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам на виплат. Розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 десятин. Після жнив 1918 р. передбачалося провести перерозподіл землі, щоб у 1919 р. кожний господар уже працював на своєму полі. До проведення реформи земля залишалася власністю колишніх господарів. Однак отриману восени 1917 — узимку-навесні 1918 р. землю селяни сприймали вже як свою та не бажали повертати колишнім власникам. Вони вкрай вороже поставилися до спроб поміщиків повернути свої володіння та до заходів окупаційних військ із реквізиції продовольчих ресурсів. Зрештою, Україну захопив вир селянських повстань. Найбільш загрозливим стало повстання на півдні Київщини (Звенигородський і Таращанський повіти), що спалахнуло 2 червня 1918 р. Лише в серпні-вересні німецькі й гетьманські війська зуміли придушити ці виступи. Але повстанський рух не припинявся. Він охопив нові регіони — Полтавщину й Чернігівщину, на Катеринославщині в районі Гуляйполя стала формуватися повстанська армія на чолі з майбутнім провідником селянства Н. Махном, на Єлисаветградщині та Херсонщині розгорнув свою діяльність отаман М. Григор’єв. Усе це зірвало постачання продовольства до Німеччини та її союзників. До листопада 1918 р. було вивезено лише 9300 вагонів (113 тис. тонн) борошна та 30 тисяч вагонів продуктів і сировини, тобто лише 20 % від запланованого. Таким чином, ані УЦР, ані гетьманство П. Скоропадського не змогло забезпечити Центральні держави продовольчими ресурсами.

На момент приходу П. Скоропадського до влади українська промисловість ледь жевріла. Війна, революція, більшовицька окупація, розрив економічних зв’язків спричинили різке падіння продуктивності праці, зниження рівня промислового виробництва. Повністю був зруйнований залізничний транспорт. Працювали лише поодинокі промислові об’єкти. Виплавка чавуну порівняно з 1913 р. скоротилася в 11 разів, сталі — у 13, видобуток вугілля — у три рази. Масового характеру набуло безробіття.

Уряд гетьмана намагався відновити роботу промисловості. Першочерговими стали заходи з налагодження трудової дисципліни. Робочий день збільшили до 12 годин, поверталися колишні власники, фактично скорочувалася заробітна плата. Влада запровадила суворі покарання за страйки. Зрештою, жорсткими заходами вдалося стабілізувати ситуацію в промисловості.

П. Скоропадський намагався створити власні збройні сили, але цьому спочатку перешкоджала Німеччина, яка не хотіла розбудови сильної української армії. Лише після ускладнення становища на Західному фронті навесні-влітку 1918 р. німецьке командування вирішило дозволити гетьману сформувати українське військо, яке мало замінити німецькі частини, потрібні на фронті. Фактична чисельність збройних сил Української Держави на листопад 1918 р. становила до 60 тис. осіб.

У липні 1918 р. створили Сердюцьку дивізію, яка стала елітним формуванням. За задумом гетьмана, дивізія мала бути, як і в інших державах, гвардійським підрозділом збройних сил. Сердюки стали найбоєздатнішою військовою частиною Української Держави.

Крім армії, гетьман намагався відновити козацький стан, який мав стати головним резервом армії, опорою режиму. Формування козацтва відбувалося на основі розпущеного «Вільного козацтва».

Сердюки Лубенського кінно-козачого полку на параді в Києві. Вересень 1918 р.

У вересні-листопаді 1918 р. 7 суден Чорноморського флоту були передані Українській Державі, із яких створили український флот. Але повністю завершити цю процедуру не вдалося. Війська Антанти, що прибули до Криму, у листопаді 1918 р. перебрали на себе контроль над кораблями.

Більш успішною видається національно-культурна політика П. Скоропадського. Хоча не все позитивне, що було зроблено, вдалося зберегти у майбутньому.

• Що було покладено в основу внутрішньої політики гетьмана?

3. Зовнішня політика Української Держави

У дипломатичний діяльності Українська Держава мала значні обмеження. Незважаючи на це, уряд П. Скоропадського головним завданням зовнішньої політики ставив подальше налагодження відносин із державами світу.

Вдаючись до переговорів із сусідніми державами, чимало суперечливих територіальних питань вирішено на користь української сторони. Було розв’язано суперечку з Донським урядом — до України відійшов Маріуполь з околицями (але, попри бажання мешканців Таганрога приєднатися до України, він залишився у складі Області Війська Донського). Налагодився українсько-румунський діалог щодо вирішення проблем, пов’язаних з українськими землями Бессарабії, окупованими Румунією. Також розроблялися проекти входження Кубані до складу Української Держави.

Багато уваги приділялося вирішенню проблеми підпорядкування Криму. Українській Державі належала лише північна Таврія. У самому Криму за підтримки німецького генерала фон Коша був сформований Перший Кримський крайовий уряд, очолюваний колишнім генералом російської армії Сулейманом Сулькевичем. Він підкреслював економічні, політичні й етнографічні зв’язки України з цим регіоном. Восени 1918 р. у Києві почалися переговори щодо входження півострова до складу Української Держави. Але часу для реалізації проекту в гетьмана вже не було.

Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. У Києві було акредитовано 11 зарубіжних місій: Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії, Дону, Польщі, Румунії, Фінляндії, Кубані, Азербайджану та Грузії. Десять українських дипломатичних представництв розпочали роботу за кордоном: у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині, Болгарії, Фінляндії, Швейцарії, Румунії, Швеції, на Дону та Кубані. Українська Держава обмінялася посольствами з 12 країнами. Узагалі визнали її 30 держав світу.

Складними були відносини з радянською Росією. 22 травня 1918 р. для ведення переговорів із Москви прибула делегація із 40 осіб. Гостро стояло питання про кордон та українське населення, яке проживало в прикордонних з Україною російських губерніях. Українська сторона ставила питання про приєднання цих територій до України.

12 червня було підписано попередній мирний договір, згідно з яким радянська Росія визнавала незалежність Української Держави. Крім того, ухвалено постанови про припинення воєнних дій на фронтах. Були відкриті два українські генеральні консульства у Москві та Петрограді, 19 консульських представництв у різних містах Росії, які розглядали питання повернення біженців в Україну.

Більшовицька делегація всіляко затягувала переговори та займалася комуністичною й антиукраїнською пропагандою. Відмовляючись визнавати право України на території, де проживало українське населення, більшовики потай налагодили зв’язки з силами, що готували повстання проти гетьманського уряду.

8 листопада 1918 р. українсько-російські переговори припинилися. Поразка Німеччини в Першій світовій війні була неминучою, і більшовики були готові анулювати Брестський мир та, відповідно, визнання незалежності України.

У цілому уряд П. Скоропадського у своїй зовнішній політиці дотримувався пронімецької орієнтації. Він визнав умови Брестського миру. Постійно наголошувалося на спільних інтересах Німеччини та Української Держави. Проте поводження німецької окупаційної влади призвело до того, що населення України не схвалювало пронімецьку політику гетьмана. 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу. У Києві діяло німецьке посольство. 24 липня Німеччина ратифікувала Брестський мирний договір. 4-17 вересня 1918 р. до Німеччини здійснив візит гетьман П. Скоропадський.

Відносини з Австро-Угорщиною були складнішими. Політика України з будівництва держави на етнічних українських територіях не збігалася з інтересами Австро-Угорщини. Брестський мирний договір перекреслив мрію поширити східний кордон до Дніпра й утворити на українських землях підпорядковану Габсбурзькій монархії слов’янську державу. Навпаки, Австро-Угорщина повинна була передати Україні окуповану своїми військами частину Холмщини, а також поділити Галичину і її східні землі приєднати до Буковини.

Восени 1918 р. напрямок зовнішньої політики П. Скоропадського різко змінився. Після поразки Центральних держав у Першій світовій війні гетьман починає шукати підтримки в країн Антанти. Проте ті не пішли на встановлення відносин з Україною через кілька причин. По-перше, держави Антанти бачили чітко виражену пронімецьку політику гетьманського уряду. По-друге, уряд Франції стояв на позиції «єдиної та неподільної Росії».

• Які напрямки зовнішньої політики гетьмана можна виділити?

4. Падіння гетьманського режиму

Поразка Четверного союзу в Першій світовій війні стала визначальним фактором у подальшій долі гетьманського режиму. Після підписання перемир’я 11 листопада 1918 р. союзники наказали німецьким військам тимчасово продовжувати окупацію українських земель. Однак німецькі солдати бажали якнайшвидше повернутися на батьківщину. Це значно похитнуло позиції гетьмана.

У цей самий час більшовики почали готуватися до війни з Україною, про що офіційно заявив Л. Троцький. Проти України було сформовано окрему армію, яка налічувала близько 75 тис. багнетів.

13 листопада в Москві більшовицькі керівники офіційно заявили про розрив Брестського договору. Німецькі війська вирішили не втручатися «у внутрішні справи українського населення».

У цих умовах 14 листопада 1918 р. гетьман відважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв’язки з небільшовицькою Росією.

Проголосивши можливість федерації з небільшовицькою Росією в майбутньому, П. Скоропадський сподівався заручитися підтримкою Антанти, як і проросійських сил в Україні, й таким чином зміцнити та зберегти владу. А до того часу, поки Росія позбудеться більшовиків, зміцнити незалежність України. Проте допомоги від Антанти та проросійських сил гетьман так і не дочекався. 14 грудня 1918 р. він був змушений зректися влади під тиском повсталого народу.

• Що спонукало гетьмана проголосити «федеративну грамоту»?

Висновки

• Унаслідок державного перевороту 29-30 квітня 1918 р. було усунуто Центральну Раду й проголошено владу гетьмана П. Скоропадського.

• Внутрішньополітична діяльність гетьмана, яка була спрямована на стабілізацію становища в країні, досягла певних позитивних результатів.

• Зовнішньополітичний курс Української Держави сприяв її міжнародному визнанню й налагодженню стосунків з іншими країнами. Проте на нього, як і на ситуацію в Україні в цілому, негативно впливала орієнтація на Центральні держави, що зазнали поразки у Першій світовій війні.