Німеччина та Італія

 

НІМЕЦЬКИЙ СОЮЗ. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ.

Рішення Віденського конгресу закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії. Така ситуація не могла задовольнити їхні народи. В історії Німеччини та Італії 1815—1847 рр. стали періодом формування передумов для об’єднання цих країн у 50—60-х рр. XIX ст.

Більшість німецьких політиків і суспільних діячів розраховували, що після перемоги над Наполеоном їхній народ нарешті здобуде державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, не мав спільного законодавства, уряду, збройних сил тощо. Два головні суперники за провідну роль у ньому, Австрія та Пруссія, увійшли до союзу лише частково. Східні території цих держав залишалися за його межами. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. До того ж голоси в ньому було розподілено так, що за Австрією завжди залишалася гарантована більшість; це підривало авторитет сейму в державах Німецького союзу. Кожна з держав союзу мала свого монарха, уряд, армію, митні тарифи, грошову й судову системи. У більшості німецьких держав влада монархів була абсолютною, а їхні піддані не мали політичних і громадянських прав.

У період наполеонівських завоювань у німецьких державах було проведено реформи, які сприяли знищенню «старих порядків». Так, у Пруссії на основі викупу селянами феодальних повинностей було скасовано кріпацьку залежність. Стало розвиватися міське самоуправління. Знать позбавили привілеїв на отримання офіцерських посад.

У сільському господарстві зберігалося чимало залишків кріпацтва, які заважали його розвитку. Промисловий переворот у Німеччині розпочався лише в 30-х рр. XIX ст. На її розгортання негативно впливали відсутність єдиного ринку вільної робочої сили та наявність митних кордонів між німецькими державами. Найбільших успіхів промислове виробництво досягло у трьох регіонах: Рейнсько-Вестфальському, Силезії та Саксонії. Розвитку промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювали лише дві парові машини, у 1847 р. — близько тисячі. Серед галузей промисловості провідними були вугільна, металургійна й текстильна.

Найбільшим торговельно-промисловим центром Німеччини наприкінці 40-х рр. XIX ст. стала столиця Пруссії — Берлін. Тут були зосереджені дві третини машинобудівних і ситцевибивних підприємств Пруссії, поряд із мануфактурами діяли перші фабрики. У 1846 р. із 400 тис. берлінців 70 тис. осіб працювали найманими робітниками на великих мануфактурах і фабриках. Однак їхнє становище було дуже важким: низька заробітна плата, робочий день тривалістю 14—15 годин.

У 1818 р. Пруссія розпочала укладати з іншими німецькими державами угоди про встановлення єдиного митного кордону.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1835 р. в Німеччині збудували першу залізницю завдовжки 6 км. Це було на десять років пізніше, ніж у Великій Британії, і на п'ять років пізніше, ніж у Франції.

Прочитайте відповідний матеріал підручника, опрацюйте хронологічну таблицю «Етапи об’єднання Німеччини».

Орієнтовний вигляд таблиці

Дата	Подія	Результат
1864 р.	Війна з Данією	Шлезвіг і Гольштейн у спільному володінні Пруссії та Австрії
1866 р.	Війна з Австрією	Австрії виходила з Німецького союзу та відмовлялася від Шлезвігу і Гольштейну. За Віденським мирним договором, Німецький союз розпускався, а Австрія втрачала гегемонію серед німецьких держав. Пруссія перетворювалася на найбільшу німецьку державу з суцільною територією від Рейну до Німану
1866 р.	Захоплення Нассау Гессена, Франкфурта	Розширення території Пруссії
Дата	Подія	Результат
1867 р.	Утворення Північнонімецького союзу	Закріплення провідної ролі Пруссії у Північнонімецькому союзі, до якого увійшли 22 держави
1870-1871 рр.	Війна з Францією	Приєднання Ельзасу і Лотарингії

Революційно-демократичний шлях об’єднання — варіант об’єднання Італії в єдину демократичну республіку, запропонований революційними демократами (Мадзіні та Гарібальді), що спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію.

Помірковано-ліберальний шлях об’єднання — варіант об’єднання Італії навколо П’ємонта, запропонований представниками ліберального дворянства і буржуазії (Кавур) під зверхністю конституційного монарха Віктора-Еммануїла II.

Рісорджіменто (від італ. il risorgimento — «відродження», «оновлення») — рух за звільнення з-під австрійського гніту та об’єднання Італії.

ІТАЛІЯ ПІСЛЯ ВІДЕНСЬКОГО КОНГРЕСУ.

Рішення Віденського конгресу негативно вплинули на розвиток Італії. Її знову розділили на вісім королівств і герцогств, а в північно-східній частині утворили Ломбардо-Венеціанське королівство, що входило до складу Австрійської імперії. 1815—1830 рр. стали для Італії, як і для інших регіонів Європи, періодом Реставрації — повернення «старих порядків» і політичної реакції. У всіх італійських державах було відновлено абсолютну владу монархів, панівні позиції знову посіли дворяни й духовенство, негативно налаштовані до всіх змін, що відбувалися тут під впливом революції у Франції та наполеонівських війн. Ліквідація панування Наполеона не сприяла національному визволенню Італії, французьке гноблення поступилося австрійському, оскільки всі держави півострова певною мірою залежали від Австрії. Однією з найвідсталіших держав Італії була Папська область, що перебувала під світською владою Папи Римського. Серед усіх держав півострова лише Сардинське королівство (П’ємонт), користуючись своїм розташуванням між Францією та Австрією, наважувалося проводити самостійну політику.

Дуже швидко проявилися негативні наслідки австрійського панування для Ломбардо-Венеціанського королівства. Воно не отримало автономії та управлялося австрійцями. Італійців позбавили можливості обіймати будь-які важливі посади в адміністрації, судах та армії. На території королівства перебувала австрійська армія та діяла австрійська поліція. Усі періодичні видання підлягали цензурі, зазнавали переслідування будь-які національно-ліберальні ідеї. Імператор Австрії Франц І, характеризуючи свою політику, говорив: «Насамперед необхідно, щоб ломбардці забули про те, що вони італійці». Однак це мало протилежний результат: саме в тогочасній Ломбардії набагато активніше, ніж в інших регіонах півострова, розвивався національно-визвольний рух.

Період із кінця XVIII ст. до 1870 р. в історії Італії називають епохою Рісорджименто (Відродження). Це був час розгортання національно-визвольного руху й боротьби за відродження італійської державності.

У 1818 р. в Ломбардії граф Федеріко Конфалоньєрі очолив таємне товариство «Італійська федерація». Метою організації було звільнення від австрійського панування, здобуття незалежності й створення конституційної монархії в Північній Італії.

У Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії, які з’явилися тут на початку XIX ст. Після 1815 р. вони створили там розгалужену мережу таємних вент (осередків), члени яких своєю самовідданою боротьбою зробили значний внесок в італійське Рісорджименто.

Карбонарії (від латин. — вугілля) — члени таємної політичної організації, що існувала на початку XIX ст. в Італії й боролася проти чужоземного гноблення, за об'єднання країни.

Серед карбонаріїв були представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за національну незалежність Італії. Щодо її майбутнього державного устрою, то більшість карбонаріїв виступала за створення конституційної монархії. Однак серед них були також радикали, прибічники республіки.

Політична роздробленість Італії стала головною перешкодою для її економічного розвитку. Між італійськими державами існували митні кордони, у кожному королівстві й герцогстві діяли власні системи міри й ваги, грошові системи, закони. За рівнем економічного розвитку Італія суттєво поступалася Великій Британії, Франції та навіть Пруссії. Промисловий переворот розпочався тут лише в 30—40-х рр. XIX ст. Слаборозвинена промисловість не могла забезпечити працею тих, хто не знаходив її на селі. Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. Селяни не мали достатньо землі та орендували її у дворян-землевласників, віддаючи за це частину врожаю. Деякі працювали батраками лише за їжу. Відсутність роботи, злидні й голод перетворювали селян на жебраків і волоцюг.

Перечитайте відповідний текст підручника, опрацюйте хронологічну таблицю «Етапи об’єднання Італії».

Орієнтовний вигляд таблиці

Дата	Подія	Наслідки
Червень 1859 р	Битва під Маджентою. Битва під Сольферино	Розгром австрійської армії. П’ємонт отримав Ломбардію
Серпень 1859 р.	Повстання у Флоренції, Пармі та Модені	Приєднання до П’ємонту
Травень 1860 р.	Повстання «Тисячі червоносорочечників» під проводом Гарібальді. Битва під Калатафімі	Входження Сицилії до П’ємонту
7 вересня 1860 р.	Вступ Гарібальді до Неаполя	Вигнання Бурбонів з Південної Італії
1861 р.	Проголошення єдиного Італійського королівства	Король Італії — Віктор-Еммануїл II
1866 р.	Італо-пруссько-австрійська війна	Уведення Венеціанської області до Італійського королівства
1870 р.	Франко-прусська війна	Захоплення Рима королівськими |військами
1871 р.	Перенесення столиці Італійського королівства з Венеції до Рима	Завершення об’єднання країни

ВИСНОВКИ

• У Німеччині в 1815—1847 рр. відбулося згуртування сил, які виступали за об'єднання німецьких держав і вимагали запровадження конституційного ладу із гарантіями основних прав і свобод людини.

• В Італії об'єднання країни стало першочерговим завданням для її розвитку. В італійському Рісорджименто цього періоду визначилися два напрямки — шляхом революції або реформ.