ПРИГАДАЙТЕ!
Шумери й аккадці заснували багато міст – Ур, Урук, Лагаш, Аккад, Ашшур та ін. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Таке невелике державне утворення історики називають місто-держава. Кожне з них мало свої закони, казну, органи управління і військо. Очолював місто-державу володар, якого називали лугаль («велика людина») або енсі («пан, що кладе наріжний камінь»).
Місто-держава – держава, яка складається з одного міста та навколишньої території.
Для допитливих! Розгляньте 3-D реконструкції міст Південного Дворіччя.
Урук (2900 р. до н. е.)
Перша міська цивілізація у світі
УР шумерське місто, 2300 р. до н. е.
Чудеса Древньої Месопотамії
Як і на чому писали в Дворіччі?
Для ділового листування потрібен був простий та дешевий матеріал. Але папірус на берегах Євфрату й Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких плитках-табличках з вогкої глини. Якщо документ був важливим, то табличку висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго. Чимало таких табличок збереглося до наших днів.
Спочатку у Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак чи літеру, це вимагало багато часу. Можна було тільки витискувати окремі рисочки – клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків. Виникнувши в Південному Дворіччі, клинопис дуже швидко поширився серед народів Передньої Азії.
Де і як навчалися ваші ровесники в Дворіччі?
Навчитися читати й писати у Дворіччі було не менш складно, ніж у Єгипті. Тут існували школи для дітей, де готували чиновників-писарів. Школи називали «будинками табличок». Очолював школу директор, якого називали «батьком будинку табличок». Учнів називали «синами будинку табличок», а помічника вчителя – «старшим братом». «Старший брат» виготовляв таблички-зразки, які потім переписували учні. Він перевіряв письмові завдання, учні розповідали йому вивчені ними уроки.
До школи записували 5–7-річних дітей (в основному хлопчиків). Уроки відбувалися щоденно і продовжувалися від сходу до заходу сонця. «Шкільне приладдя» складалося тільки з грудок глини, води в мисках та паличок для письма.
Класів не існувало, молодші та старші учні вчилися разом. В одній школі навчалося 20–30 дітей. Молодші розминали глину та ліпили таблички. Старші переписували слова, а найстарші – міфи та легенди, твори звіздарів та математиків, закони царів. Помилки змивали водою. Не надто здібних і ледачих учнів карали. Для цього при школі тримали спеціального наглядача, якого називали «власник батога», або «озброєний палицею».
Навчання у школі більшість учнів закінчували в 20–25-річному віці. Випускників призначали на різні посади: чиновник, писар, воєначальник, збирач податків тощо.
Ранній Шумер (сучасна реконструкція).
Уявіть, що ви потрапили до Південного Дворіччя На основі тексту та ілюстрацій складіть розповідь про один день з життя мешканця Шумеру.
Найдавніша культура Межиріччя — шумеро-аккадська (від назви двох частин території, південної та північної).
Безліч джерел свідчать про високі астрономічні і математичні досягнення шумерів, їх будівельне мистецтво (саме шумери побудували першу в світі ступінчасту піраміду). Вони автори найдавнішого календаря, рецептурного довідника, бібліотечного каталогу. Однак, мабуть, найвагомішим внеском стародавнього Шумеру у світову культуру є «Сказання про Гільгамеша» («все що бачив») — найдавніша на землі епічна поема. Герой поеми, напівлюдина-напівбог, борючись з численними небезпеками і ворогами, перемагаючи їх, пізнає сенс життя і радість буття, дізнається (вперше в світі!) гіркоту втрати друга і невідворотність смерті.
Записана клинописом, яка була спільною системою писемності для розмовляючих на різних мовах народів Межиріччя, поема про Гільгамеша є великим пам'ятником культури Стародавнього Вавилона. Вавилонське царство об'єднало північ і південь — області Шумеру й Аккаду, ставши спадкоємцем культури древніх шумерів. Місто Вавилон досягло вершини величі, коли цар Хаммурапі (роки правління 1792 — 1750 до н. е.) зробив його столицею свого царства. Хаммурапі прославився як автор першої в світі збірки законів (звідки до нас дійшов, наприклад, вираз «око за око, зуб за зуб»). Історія культур Межиріччя дає приклад протилежного типу культурного процесу, а саме: інтенсивного взаємовпливу, культурного наслідування, запозичень і спадкоємності.
Вавилоняни внесли у світову культуру позиційну систему числення, точну систему вимірювання часу, вони першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур , відрізняти зірки від планет і присвятили кожен день ними ж придуманого семиденного тижня окремому божеству (сліди цієї традиції збереглися в назвах днів тижня в романських мовах). Залишили вавилоняни нащадкам і астрологію, псевдонауку про передбачуваний зв'язок людських доль з розташуванням небесних світил. Все це — далеко не повне перерахування спадщини вавилонської культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар