Фінікія та Карфаген

 Розгляньте карту. Знайдіть територію Фінікії. Охарактеризуйте природні умови цієї держави.

Давнє Східне Середземномор’я займало територію між середньою та нижньою течіями Євфрату й Середземним морем південніше від Малої Азії й північніше від Єгипту. Кордони нинішніх східно-середземноморських держав не збігаються з кордонами цього регіону тих часів. Фінікія — це територія сучасного Лівану. Вона була приморською країною, яку відмежовував зі сходу невисокий гірський хребет Ліван. Його схили в бік моря вкривала вічнозелена рослинність. Фінікійці обжили їх майже до самих вершин. Вологі морські вітри приносили сюди стільки опадів, що в іригації не було потреби. Берегова лінія Фінікії рясніла зручними для мореплавства бухтами і природними гаванями. Основним сировинним багатством країни були славнозвісні кедрові ліси, які давали високоякісний будівельний матеріал, смолу, дерев’яний клей, ароматичні олії.

Розквіт давньої східно-середземноморської цивілізації припав на І тис. до н. е. Зміни зумовила сприятлива міжнародна обстановка: Єгипет занепав, а войовнича Ассирія ще не встановила там свого володарювання.

Фінікійці віддавали перевагу посередницькій торгівлі, відтак побудували наймогутніший на ті часи торгово-військовий флот. За його допомогою вони взяли під контроль усю середземноморську торгівлю. Фінікійські мореплавці не гребували й піратством, не зупинялися навіть перед викраденням людей, яких продавали у рабство. Про фінікійських людоловів ходила недобра слава, що засвідчують рядки «Одіссеї» Гомера:

Вмілий в обманах з’явився до мене якийсь фінікієць,

Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині.

Словом облесним умовив мене він поїхати разом

До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки...

В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно

Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом,

Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

Переклад Бориса Тена

Робота з словником

Колонізація – переселення та освоєння вільної території.

Колонія –   поселення людей, які переселилися з іншої країни.

Метрополія – місто, яке  заснувало колонію.

Засновані фінікійцями колонії та факторії нерідко ставали містами. Їх еліту утворювали, звісно, фінікійці, а робочою силою було місцеве населення. Окремі колонії, такі як Карфаген (або Картаген), своєю чергою, мали власні колонії.

Найдавніші фінікійські колонії виникли у XII ст. до н. е. на Кіпрі та в Північній Африці. У X ст. до н. е. фінікійці колонізували території до Піренейського півострова, пізніше — до Англії та західно-африканського узбережжя. Припинили фінікійську колонізацію в середині II ст. до н. е. римляни, знищивши її ініціатора — Карфагенську державу.

Фінікійці експортували переважно пурпурну фарбу, яку виготовляли багатьох відтінків — від яскраво-червоного до темно-фіолетового. Нею майстри фарбували текстиль, тонкі єгипетські полотна, а пізніше — китайський шовк. Тканина, пофарбована фінікійським пурпуром, довго не линяла й не вигорала на сонці, тому й коштувала надзвичайно дорого і йшла практично тільки на пошиття царського вбрання та храмових завіс. Пурпур виготовляли з молюсків, колонії яких були поблизу узбережжя Фінікії.

Чималий зиск приносила торгівля склом, виробництво якого налагодили в VII ст. до н. е. жителі міста Сидон. Надзвичайного розквіту воно сягло в римську добу, коли фінікійські майстри навчилися видувати скло.

Леся Українка цікавилася історією Стародавнього Сходу, вивчала її і писала про Фінікію так:«Фінікійці проводили торг і на морі, і на суходолі. Таким способом фінікійці передавали європейським народам здобутки давніх східних цивілізацій. Самі вони власного свого нічого не мали, що могло б принадити чужих народів, бо не мали ні власного хисту, ні літератури, але зате вони широко розносили культуру різних країн».

Про суспільні відносини у Фінікії в історичних джерелах інформації обмаль. Важку фізичну роботу, напевно, виконували раби-іноземці, оскільки записів про боргове рабство вчені не виявили. Але постає питання: звідки бралися раби, якщо фінікійці ні з ким не воювали? Найімовірніше, їх купували або викрадали іноземців.

Політичний устрій фінікійських міст-держав був монархічним. Царі мали величезну владу, проте не безмежну. Міські общини змушували царів зважати на їхню думку під час вирішення внутрішньополітичних питань.

Чому ж фінікійці ні з ким не воювали? Очевидно, вони вважали, що оволодіння чужим майном шляхом торгового обману надійніше й безпечніше.

Народи Східного Середземномор’я, зокрема й фінікійці, жили під постійним тиском сильніших сусідів. Періодично їм вдавалося скинути із себе іноземне ярмо, але лише на короткий час. Протягом ІІІ-ІІ тис. до н. е. Фінікія залежала від Єгипту, згодом потрапила під владу Ассирії. Утім ассирійці не гнобили фінікійські міста-держави, оскільки ті були вигідними торговими партнерами і мали розвинений флот. Після падіння Ассирії Фінікія потрапила під жорсткий контроль Халдейського царства, а в середині І тис. до н. е. — Перської імперії.

В елліністичну добу Фінікія увійшла до складу сирійської Держави Селевкідів, а в 63 р. до н. е. стала римською провінцією. Фінікійці зрештою розчинилися серед сирійської людності.

Карфаген

Карфаген — основна фінікійська колонія, яка змогла стати однією з наймогутніших держав Середземномор’я.

Карфаген (з фінікій. — нове місто) заснували наприкінці IX ст. до н. е. аристократи — противники тирського царя. Їх очолювала сестра цього ж царя Елісса, яка згодом стала царицею держави Карфаген. Населення міста займалося переважно посередницькою торгівлею, ремесла і землеробство тут були не дуже розвинені. Відтак Карфаген став одним із провідних середземноморських торговельних центрів. У середині VII ст. до н. е. він уже був настільки могутнім, що підкорив північно-африканські колонії Фінікії. Його імперським посяганням рішуче противилися лише греки. У результаті в середині V ст. до н. е. постала Карфагенська держава — велика і чи не наймогутніша в Західному Середземномор’ї — зі столицею Карфаген, у якій мешкало близько 200 тисяч містян. Карфагенська держава підкорила території сучасного Тунісу та Алжиру, південно-західних областей Іспанії, фінікійські міста на заході Сицилії, острови між Сицилією та Африкою, частину Болгарських островів і Сардинії.

Незважаючи на те, що Карфаген був республікою, періодично в ньому на недовгий час встановлювалася монархія. Влада в державі належала народним зборам лише формально, насправді нею керували найбагатші містяни.

Розгляньте малюнок — реконструкцію Карфагена. Які деталі вказують на його могутність?

На останньому етапі свого історичного розвитку (середина V ст. до н. е. — середина II ст. до н. е.) Карфаген намагався відвоювати у греків Сицилію, а в 60-ті роки III ст. до н. е. вступив у смертельний двобій із Римом.

Підсумки

Фінікійці першими обігнули Африку зі сходу на захід.

Вони сприяли освоєнню берегів Середземного моря і використання їх для міжнародної торгівлі.

Удосконалили технологію виробництва скла.

Фінікійці першими навчилися видобувати з мушель молюсків пурпур.

Прочитайте параграф 24 (с.76-78) підручника