Код доступу 2554152
посилання
join.naurok.ua
join.naurok.ua
26 квітня 1986 року вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Випробування на станції, що вийшли з-під контролю, системні помилки під час проектування та будівництва, ігнорування проблем, що виникали на станції — все це було факторами, що спричинили найбільшу техногенну катастрофу в історії людства. 1 травня у Києві, за трохи більше ніж 130 кілометрів від станції, проходив травневий парад. Центр змусив республіканських керівників проводити дійство, щоб не сіяти паніку і показати, що ситуація під контролем. Пізніше тогочасний очільник Радянського Союзу Михайло Горбачов визнає цей факт, з поправкою, що масштабів катастрофи тоді ніхто не знав.
Напевно, справді було важко зрозуміти, що в атмосферу потрапило радіації еквівалентом, за різними підрахунками, від 300 до 500 бомб, скинутих на Хіросіму. Лише в Україні радіонукліди забруднили приблизно 50 тисяч км², що становить площу цілої Словаччини. 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У перші тижні після аварії з неї виселили орієнтовно 90 тисяч мешканців. Зокрема, Прип'ять — молоде місто інженерів та атомників, що будували для робітників Чорнобильської АЕС. Нині це вічно молоде місто-привид, де в центрі зі стін дев'ятиповерхівки обсипається гасло «Хай буде атом робітником, а не солдатом».Чорнобильська катастрофа мала значний вплив на соціально-політичне життя, а дехто називає її початком кінця Радянського Союзу. Обставини та наслідки Чорнобилю намітили формування двох опозиційних до московського центру груп. Главою УРСР все ще лишався Володимир Щербицький, вірний соратник і ставленик Брежнєва. Конфлікт між ним та новим лідером Союзу Горбачовим наростав. Другою групою стала українська опозиційна інтелігенція, для якої питання екології стали початком формування організованого національно-демократичного руху. Згодом обидві ці групи стануть несподіваними союзниками у боротьбі за здобуття самостійності і, вже зовсім неочікувано, незалежності.Михайло Горбачов став Генеральним секретарем ЦК КПРС у 1985 році. Він був по-своєму «шістдесятником» — прихильником хрущовської «відлиги». Тому розпочав кампанію реформ, що мали б вивести Радянський Союз з економічної та політичної стагнації і проголосив курс на перебудову.
Горбачов пішов на зближення з Заходом у мирних ініціативах задля згортання «гонки озброєнь», спробував включити елементи ринкової економіки в радянську планову економіку та демократії в суспільно-політичне життя.Насамперед проголосив необхідність прискорення економічного розвитку. Горбачов хотів заручитися підтримкою населення, а не партійної номенклатури. Тому у міністерств забрали контроль над ухваленням господарських рішень, і передали напряму окремим підприємствам. Їх перевели на госпрозрахунок. Це відібрало владу як у центру, так і у республіканських керівників. Також дозволили дрібне підприємництво на засадах приватної ініціативи.
Одним з найвідоміших економічних заходів доби перебудови став «сухий закон». В УРСР кількість торговельних точок, які реалізували спиртні товари зменшилась удвічі. У Закарпатті та Криму знищили виноградники. Це призвело не до зменшення пияцтва, а до розгулу підпільного самогоноваріння.
«Сухий закон» провалився. Як і спроби ввести принципи ринкових відносин в планову економіку зі збереженням командно-адміністративного апарату. Падіння цін на нафту на світовому ринку добило економіку СРСР. Реформи перебудови були сміливими, проте недостаніми, щоб врятувати корабель, що тоне, наповнений баланстом проблем, що накопилися з часів застою. Він впевнено прямував на дно.
Розпочалася стрімка інфляція. Знецінення рубля тягло за собою падіння зарплат та соціальних виплат. Замість знецінених грошей люди перейшли до бартеру. З осені 1990 року в Україні ввели карткову систему та продаж товарів за купонами. Дефіцит та черги стали не лише звичними, а й постійними явищами.
Іншу реформу, що була стовпом перебудови — гласність — спрямовували на те, щоб врятувати СРСР. Натомість вона відкрила скриньку Пандори. Гласність передбачали як своєрідний замінник повній свободі слова. Вона передбачала максимальну відкритість у діяльності державних установ і свободу інформації, на противагу неправдивості та закритості епохи «застою». Разом з тим, гласність не повинна була «завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і правам людини». Інтересам держави, насамперед.
Однак гласність вийшла з-під контролю. Як і економіка. Як і ядерний реактор. Гласність мала ефект вибуху. Після довгого мовчання радянські громадяни хотіли говорити, хотіли критикувати і робити це публічно. Відбувається сплеск творчості та неформальної культури. Публікують раніше заборонені твори, обговорюють раніше заборонені теми. І не лише на кухні. В Україні піднімали теми Голодомору 1932-33 років, сталінських злочинів, націоналістичного підпілля, публікували твори діячів розстріляного відродження та Української революції. Відбувся сплеск історичних розвідок та досліджень — заповнення, так званих, «білих плям». Хоча офіційно цензура в СРСР існувала до 1990 року, до кінця 1989 року гласність переросла, по суті, в необмежену свободу слова.
Лібералізація суспільного життя дала можливість для низової самоорганізації громадян. Розпочинаються національний, демократичний та соціальні рухи.
1989 рік став знаковим для української історії. Починаються масові страйки шахтарів Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну. Уряд УРСР був вимушений задовольнити основні вимоги щодо збільшення зарплат та соціального забезпечення.
Наприкінці року, під тиском міжнародної спільноти Горбачов погодився скасувати заборону на діяльність Української греко-католицької церкви. Розпочалася легалізація УГКЦ, що перебувала в підпіллі зі сталінських часів.
Національні та культурно-освітні вимоги висуває українська інтелігенція. У 1987-88 років вони гуртуються навколо різних клубів у Києві та Львові, зокрема навколо «Українського культурологічного клубу», «Товариства Лева», історико-просвітницької організації «Меморіал», «Товариства української мови ім. Т. Шевченка». У 1988 на базі Української Гельсінської групи формують Українську Гельсінську спілку, що береться за координування спільних дій української інтелігенції. Її очолив Левко Лук'яненко, який нещодавно повернувся з ув'язнення, як і В'ячеслав Чорновіл.
Зрештою, у вересні 1989 року, виникає «Народний рух за перебудову» — перша масова політична організація національно-демократичного спрямування. На той час кількість членів Руху становила близько 300 тисяч, а наступного року подвоїлася. Першим успіхом стало те, що 28 жовтня Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про державний статус української мови». 21 січня 1990 року, щоб відзначити Акт злуки ЗУНР і УНР, вдалося залучити десятки тисяч людей до «живого ланцюга», що простягнувся від Івано-Франківська через Львів до Києва.
У вересні 1989 року Горбачов відправив у відставку консервативного очільника УРСР Володимира Щербицького. Він був останнім представником старої гвардії на чолі республіки. Через це УРСР навіть називали «заповідником застою». Його місце першого секретаря ЦК КПУ зайняв Володимир Івашко. Щербицький помер через півроку після відставки. Існують версії, що він міг покінчити життя самогубством, бо не хотів бачити як руйнується система, яку він так ревно будував.
Наступні два роки довершили те, що розпочалося у 1989. Для Радянського Союзу проблеми накочувалися сніжним комом.
У березні 1990 року внесли зміни до Конституції СРСР за яким, комуністична партія втрачала керівну роль у суспільстві (згадувана нами 6-та стаття). Компартія втратила свій ексклюзивний статус. В СРСР з'явився політичний плюралізм та багатопартійність. Розпочалося формування українських політичних партій. Першою з них стала Українська республіканська партія на чолі з Левком Лук'яненком на базі Української Гельсінської спілки, а за нею пішли інших.
У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. На кожне місце мало бути принаймні два кандидати. В результаті, у новій Верховній Раді 125 місць з 450 можливих отримали депутати демократичного спрямування, що сформували блок «Народна рада» на чолі з Ігорем Юхновським. Більшість депутатських крісел передбачувано здобули комуністи. Проте в їхньому середовищі намітився розкол. Так звані суверен-комуністи прагнули політичної та економічної автономії України (суверенітету). Вони сформували групу з 239 депутатів під назвою «За радянську і суверенну Україну». ЦК КПУ шаленими темпами втрачав авторитет, і від нього воліли дистанціюватися. Суверен-комуністи гуртувалися навколо Леоніда Кравчука. Про нього ходив анекдот, що у дощ він може не брати парасольку, адже пройде між краплями. Це вміння дозволило йому у липні 1990 року стати головою Верховної Ради УРСР і найвпливовішим політиком.
Ці події відбувалися на фоні, так званого, «параду суверенітетів». Суверенітет, тобто самостійність, проголосили балтійські республіки, Грузія, Азербайджан, Росія, Узбекистан і Молдова. У Москві все більше ваги набирав основний конкурент Горбачова, Борис Єльцин, який очолив Росію. Радянський Союз затріщав по швах. Рухи за самостійність та незалежність набирали сили. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України». 3 серпня декларацію доповнили законом «Про економічну самостійність Української РСР», а також скасували цензуру.
Напевно, справді було важко зрозуміти, що в атмосферу потрапило радіації еквівалентом, за різними підрахунками, від 300 до 500 бомб, скинутих на Хіросіму. Лише в Україні радіонукліди забруднили приблизно 50 тисяч км², що становить площу цілої Словаччини. 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У перші тижні після аварії з неї виселили орієнтовно 90 тисяч мешканців. Зокрема, Прип'ять — молоде місто інженерів та атомників, що будували для робітників Чорнобильської АЕС. Нині це вічно молоде місто-привид, де в центрі зі стін дев'ятиповерхівки обсипається гасло «Хай буде атом робітником, а не солдатом».Чорнобильська катастрофа мала значний вплив на соціально-політичне життя, а дехто називає її початком кінця Радянського Союзу. Обставини та наслідки Чорнобилю намітили формування двох опозиційних до московського центру груп. Главою УРСР все ще лишався Володимир Щербицький, вірний соратник і ставленик Брежнєва. Конфлікт між ним та новим лідером Союзу Горбачовим наростав. Другою групою стала українська опозиційна інтелігенція, для якої питання екології стали початком формування організованого національно-демократичного руху. Згодом обидві ці групи стануть несподіваними союзниками у боротьбі за здобуття самостійності і, вже зовсім неочікувано, незалежності.Михайло Горбачов став Генеральним секретарем ЦК КПРС у 1985 році. Він був по-своєму «шістдесятником» — прихильником хрущовської «відлиги». Тому розпочав кампанію реформ, що мали б вивести Радянський Союз з економічної та політичної стагнації і проголосив курс на перебудову.
Горбачов пішов на зближення з Заходом у мирних ініціативах задля згортання «гонки озброєнь», спробував включити елементи ринкової економіки в радянську планову економіку та демократії в суспільно-політичне життя.Насамперед проголосив необхідність прискорення економічного розвитку. Горбачов хотів заручитися підтримкою населення, а не партійної номенклатури. Тому у міністерств забрали контроль над ухваленням господарських рішень, і передали напряму окремим підприємствам. Їх перевели на госпрозрахунок. Це відібрало владу як у центру, так і у республіканських керівників. Також дозволили дрібне підприємництво на засадах приватної ініціативи.
Одним з найвідоміших економічних заходів доби перебудови став «сухий закон». В УРСР кількість торговельних точок, які реалізували спиртні товари зменшилась удвічі. У Закарпатті та Криму знищили виноградники. Це призвело не до зменшення пияцтва, а до розгулу підпільного самогоноваріння.
«Сухий закон» провалився. Як і спроби ввести принципи ринкових відносин в планову економіку зі збереженням командно-адміністративного апарату. Падіння цін на нафту на світовому ринку добило економіку СРСР. Реформи перебудови були сміливими, проте недостаніми, щоб врятувати корабель, що тоне, наповнений баланстом проблем, що накопилися з часів застою. Він впевнено прямував на дно.
Розпочалася стрімка інфляція. Знецінення рубля тягло за собою падіння зарплат та соціальних виплат. Замість знецінених грошей люди перейшли до бартеру. З осені 1990 року в Україні ввели карткову систему та продаж товарів за купонами. Дефіцит та черги стали не лише звичними, а й постійними явищами.
Іншу реформу, що була стовпом перебудови — гласність — спрямовували на те, щоб врятувати СРСР. Натомість вона відкрила скриньку Пандори. Гласність передбачали як своєрідний замінник повній свободі слова. Вона передбачала максимальну відкритість у діяльності державних установ і свободу інформації, на противагу неправдивості та закритості епохи «застою». Разом з тим, гласність не повинна була «завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і правам людини». Інтересам держави, насамперед.
Однак гласність вийшла з-під контролю. Як і економіка. Як і ядерний реактор. Гласність мала ефект вибуху. Після довгого мовчання радянські громадяни хотіли говорити, хотіли критикувати і робити це публічно. Відбувається сплеск творчості та неформальної культури. Публікують раніше заборонені твори, обговорюють раніше заборонені теми. І не лише на кухні. В Україні піднімали теми Голодомору 1932-33 років, сталінських злочинів, націоналістичного підпілля, публікували твори діячів розстріляного відродження та Української революції. Відбувся сплеск історичних розвідок та досліджень — заповнення, так званих, «білих плям». Хоча офіційно цензура в СРСР існувала до 1990 року, до кінця 1989 року гласність переросла, по суті, в необмежену свободу слова.
Лібералізація суспільного життя дала можливість для низової самоорганізації громадян. Розпочинаються національний, демократичний та соціальні рухи.
1989 рік став знаковим для української історії. Починаються масові страйки шахтарів Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну. Уряд УРСР був вимушений задовольнити основні вимоги щодо збільшення зарплат та соціального забезпечення.
Наприкінці року, під тиском міжнародної спільноти Горбачов погодився скасувати заборону на діяльність Української греко-католицької церкви. Розпочалася легалізація УГКЦ, що перебувала в підпіллі зі сталінських часів.
Національні та культурно-освітні вимоги висуває українська інтелігенція. У 1987-88 років вони гуртуються навколо різних клубів у Києві та Львові, зокрема навколо «Українського культурологічного клубу», «Товариства Лева», історико-просвітницької організації «Меморіал», «Товариства української мови ім. Т. Шевченка». У 1988 на базі Української Гельсінської групи формують Українську Гельсінську спілку, що береться за координування спільних дій української інтелігенції. Її очолив Левко Лук'яненко, який нещодавно повернувся з ув'язнення, як і В'ячеслав Чорновіл.
Зрештою, у вересні 1989 року, виникає «Народний рух за перебудову» — перша масова політична організація національно-демократичного спрямування. На той час кількість членів Руху становила близько 300 тисяч, а наступного року подвоїлася. Першим успіхом стало те, що 28 жовтня Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про державний статус української мови». 21 січня 1990 року, щоб відзначити Акт злуки ЗУНР і УНР, вдалося залучити десятки тисяч людей до «живого ланцюга», що простягнувся від Івано-Франківська через Львів до Києва.
У вересні 1989 року Горбачов відправив у відставку консервативного очільника УРСР Володимира Щербицького. Він був останнім представником старої гвардії на чолі республіки. Через це УРСР навіть називали «заповідником застою». Його місце першого секретаря ЦК КПУ зайняв Володимир Івашко. Щербицький помер через півроку після відставки. Існують версії, що він міг покінчити життя самогубством, бо не хотів бачити як руйнується система, яку він так ревно будував.
Наступні два роки довершили те, що розпочалося у 1989. Для Радянського Союзу проблеми накочувалися сніжним комом.
У березні 1990 року внесли зміни до Конституції СРСР за яким, комуністична партія втрачала керівну роль у суспільстві (згадувана нами 6-та стаття). Компартія втратила свій ексклюзивний статус. В СРСР з'явився політичний плюралізм та багатопартійність. Розпочалося формування українських політичних партій. Першою з них стала Українська республіканська партія на чолі з Левком Лук'яненком на базі Української Гельсінської спілки, а за нею пішли інших.
У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. На кожне місце мало бути принаймні два кандидати. В результаті, у новій Верховній Раді 125 місць з 450 можливих отримали депутати демократичного спрямування, що сформували блок «Народна рада» на чолі з Ігорем Юхновським. Більшість депутатських крісел передбачувано здобули комуністи. Проте в їхньому середовищі намітився розкол. Так звані суверен-комуністи прагнули політичної та економічної автономії України (суверенітету). Вони сформували групу з 239 депутатів під назвою «За радянську і суверенну Україну». ЦК КПУ шаленими темпами втрачав авторитет, і від нього воліли дистанціюватися. Суверен-комуністи гуртувалися навколо Леоніда Кравчука. Про нього ходив анекдот, що у дощ він може не брати парасольку, адже пройде між краплями. Це вміння дозволило йому у липні 1990 року стати головою Верховної Ради УРСР і найвпливовішим політиком.
Немає коментарів:
Дописати коментар