Провідні держави світу в міжвоєнний період. Франція

 

Основні поняття і терміни:   виборчий блок, Фашистські ліги, Народний фронт.

Основні дати: 1919 р. – перемога «Національного блоку»; 1923–1925 рр. – Рурська криза; 1924–1925 рр. – перебуван­ня при владі «картеля лівих»; 1928 р. – Мажоритарний виборчий закон; 1932 р. – Пакт про ненапад між СРСР та Францією. 1934 р. – спроба фашистського перевороту; 1935 р. – Франко-радянський договір про взаємодопомогу; 1936–1938 рр. – Народний фронт у Франції.

1. Наслідки Першої світової війни для Франції.

План	Характеристика
Людські втрати	1,4 млн загиблих; 2,8 млн поранених; 600 тис. калік. Декіль­ка мільйонів людей у 1918—1919 рр. стали жертвами грипу «іспанка». Навіть після приєднання Ельзасу і Лотарингії кількість населення Франції була меншою, ніж до війни
Матеріаль­ні збитки	Збитки становили чверть національного багатства  (200 млрд франків). Зруйновано майже 10 тис. підприємств, 900 тис. житлових будинків, 200 шахт. Розорення сільського господарства північно-східних районів країни (2 млн га землі стали непридатними для сільськогос­подарського використання)
Територіа­льні зміни	Приєднано Ельзас і Лотарингію. Зросли колоніальні володін­ня: підмандатні території (Ліван, Сирія, Камерун, Того)
Зміни в економіці	Зростання питомої ваги воєнної економіки; посилилося дер­жавне втручання в економіку; за рахунок приєднання Ель­засу зросли запаси вугілля на 40 % , залізної руди – вдвічі, потужності металургії збільшилась на 75 % ; зросла концент­рація виробництва; швидко розвивалися новітні галузі виро­бництва: авіаційна, автомобільна, хімічна й електротехнічна
Соціальні зміни	Погіршення матеріального становища населення; зростання прошарків суспільства, що потребували соціального захисту (інваліди, біженці, безробітні, демобілізовані з армії тощо); зростання робітників найманої праці; скорочення кількості сільського населення; нестача робочої сили, особливо квалі­фікованої

Опрацюйте матеріал «Політичний розвиток Франції у 1920-ті — на початок 1930-хрр.».

Події, що мали визначальний вплив на пе­ребіг виборів	Партії, які здобули перемогу на виборах і утворили пра­влячу коаліцію	Політичний блок, що знаходився при владі. Роки перебуван­ня при владі	Політична програма, яку намагалися реалізувати політичні блоки що перемогли на виборах
Перемога у Першій світовій війні	Праві партії	«Національний блок», 1919-1923	Зменшення втручання держави в економічне життя. Уникання соціальних реформ. Придушення страйкової і революційної боротьби. Закріплення за Францією домінуючого становища в Європі. Вирішення внутрішніх проблем за рахунок Німеччини: «Боші за все заплатять!»
Провал рурської авантюри	Ліві та центристські партії	«Картель лівих», 1924-1925	Запровадження прогресивного прибуткового податку. Контроль держави над провідними галузями економіки. Відмова від жорсткого ставлення до Німеччини, примирення з Німеччиною. Встановлення дипломатичних відносин із СРСР
Фінансова криза і відплив капіталу. Колоніальні війни (Марокко, Сирія)	Праві та центристські партії	Партія «Національної єдності», 1926-1928	Боротьба з інфляцією. Скорочення державних витрат за рахунок зменшення бюрократичного апарату. Збільшення податків для дрібних власників. Надання пільг великим під­приємцям. Надання допомоги у зв'язку з безробіттям. Упровадження пенсій по старості, допомоги в разі інвалідності, хвороби, вагітності. Прийняття пакту Бріана-Келлога. Створення єдиної Європи
Зміна виборчого закону. Запровадження мажоритарної системи	Праві партії	1928-1932

Французький фашизм

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних по­літичних партій вивести країну з кризи призвели до зростання по­пулярності фашистських (ультраправих) організацій, які виникли у Франції в 1920-х рр.

Соціальною опорою фашизму були дрібні власники, люмпени, кле­рикали, частина великих фінансистів і промисловців, одержимі ідея­ми сильної влади і сильної Франції.

Фашистський рух у Франції мав суттєві відмінності: він не був єдиним; не виступав за повну ліквідацію демократичних інститутів, а лише за їх обмеження для «ворогів нації» – комуністів і соціаліс­тів. Такі особливості крилися в природі французького суспільства, якому притаманні демократизм і багатопартійність.

Фашистські організації були не класичними партіями, а воєнізо­ваними організаціями – лігами. Найбільшу фашистську лігу «Вог­няні хрести», яка об'єднувала колишніх фронтовиків, очолював пол­ковник де ля Рок. Ліга звинувачувала уряди у зраді національних інтересів Франції, у м'якому ставленні до Німеччини. Організація об'єднувала майже 350 тис. осіб. Вона влаштовувала факельні похо­ди, мітинги, вимагаючи «сильної влади». Інша організація «Аксьйон франсез» («Французька дія») мала шовіністичний і монархічний характер та об'єднувала 60 тис. осіб. її воєнізований підрозділ «королів­ські молодчики» влаштовував погроми установ лівих партій.

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французьких фашистів до активних дій. Приводом до їх виступу стала справа Ставиького. Цей шахрай прийняв під заставу коштовності в іспанського аристократа, який утік до Франції після революції 1931 р. в Іспанії. Згодом він замінив у коштовностях діаманти на підробні та продав їх, п коли це викрилося, заподіяв собі смерть. У процесі розслідування з'ясувалося, що Стависький чинив таке шахрайство протягом трива­лого часу під прикриттям вищих урядовців.

Цей скандал фашисти вирішили використати для критики демо­кратичного устрою і на хвилі народного невдоволення захопити вла­ду. 6 лютого 1934 р. загони фашистів пішли на штурм парламенту. Дорогою вони громили магазини, нищили машини та ін. Поліція від­крила вогонь. Під час подій 17 осіб загинуло, 2 тис. було поранено. Уряд Даладьє негайно подав у відставку. Францію крім політичної охопила й економічна криза.

Риси французького фашизму.

– Організаційна розпорошеність (існувало декілька фашистських (ультраправих) організацій).

–  Фашистський рух був представлений воєнізованими лігами, а не

політичними партіями, що не давало їм можливості використовувати легітимні методи приходу до влади.

– Відсутність єдиного вождя та єдиної ідеологічної основи.

– Вузька соціальна база.

Робота з документом.

Програма Народного фронту

(Витяг)

 І.    Політичні вимоги

1.   Захист свободи.

§ 1. Загальна амністія.

§ 2. Проти фашистських ліг:

а) ефективне роззброєння та розпуск напіввійськових формувань відпові­дно до закону;

б)  застосування законом заходів, що передбачаються в разі провокації, вбивства чи замаху на безпеку держави.

§ 5. Профспілкові свободи:

а) застосування й дотримання права спілок;

б) дотримання права жінок на працю.

2.   Захист миру.

§ 1. Заклик до співпраці всього народу і особливо трудящих мас у справі збереження та організації миру.

§ 2. Міжнародне співробітництво в межах Ліги Націй з метою гарантуван­ня колективної безпеки через визначення агресора та автоматичне й солідар­не застосування санкцій у разі агресії.

§ 4. Націоналізація військової промисловості та скасування приватної то­ргівлі зброєю.

II.  Економічні вимоги

§ 1. Відновлення купівельної спроможності, що була знищена чи послаб­лена кризою.

§ 2. Проти безробіття та промислової кризи:

а) скорочення робочого тижня без скорочень зарплати;

б)  залучення до трудового процесу молоді внаслідок створення системи переходу престарілих трудящих на пенсію у достатньому для прожиття розмірі.

Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші напрямки розвитку Франції. Навколо цього питання розго­рілися суперечки.

Комуністи й частина соціалістів вимагали повного викорінення фашизму, навіть з обмеженням конституційної законності. Радикали і сам Л. Блюм вважали за неможливе порушувати конституцію.

Комуністи прагнули продовжувати реформу в бік запровадження соціалізму, зокрема різкого збільшення податків на підприємців, установлення жорсткого контролю над підприємствами і фінансами. Л. Блюм на це не погоджувався. Він прагнув спершу закріпити попере­дні досягнення, і в лютому 1937 р. оголосив про «перерву» в реформах.

Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд удався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними. Комуністи висту­пили проти девальвації франка, стверджуючи, що це призведе до зро­стання цін усередині країни.

До вищезазначених розбіжностей між комуністами й соціалістами додалися розходження в питаннях зовнішньої політики.

Економічне становище Франції тим часом почало погіршувати­ся. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення ви­соких податків, переказували свої капітали за кордон, що відразу позначалося на темпах зростання економічного розвитку. Водночас зросли прибутки громадян. За відносно стабільного виробництва це спричинило диспропорцію між грошовою і товарною масою, а отже – зростання цін, тобто інфляцію.

Економічні негаразди викликали в населення розчарування діями Народного фронту.

Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у Народному фронті. У червні 1937 р. Л. Блюм подав у відставку: криза коаліції стала очевидною.

Робота з документом.

Із виступу Ф. Рузвельта на закритій прес-конференції 25 вересня 1936 р.

«Уявіть на мить, що брат Гувер залишився б президентом до квітня 1936 р., продовжуючи свою політику попередніх чотирьох років, не зробив би ніяких кроків у бік соціального забезпечення або допомоги фермерам або ліквідації дитячої праці й скорочення робочого дня і введення пенсій по старості. Якби це сталося у квітні теперішнього (1936 р.) року, становище у нашій країні нагадувало б те, яке застав Блюм, прийшовши до влади. Французи впродовж 25 чи 30 років нічого не зробили в галузі соціального законодавства. Блюм приступив до здійснення його, бо отримав загальний страйк вже у перший тиждень перебування при владі. Він (загальний страйк) зажадав 40-годинний робочий тиждень... [Блюм] провів закон, який скорочував робочий день. Вони (страйкуючі) зажадали один вихідний у тиждень, що оплачується, потім вони зажадали негайно створити комісію для підготовки плану для забезпечення пристарілих. Блюм зробив все це, але чи не було це занадто пізно».

Історичний портрет.                                          

Даладьє Едуард (1884–1970) – французький політик. Прем'єр-міністр Франції у 1933–1934 і 1938–1940 рр. Лідер партії радикалів і радикал-соціалістів. Взяв участь в створенні Народного фронту. У багатьох урядах обіймав посади міністра колоній, громадських робіт, але найчастіше за­ймав кабінети міністра оборони, національної оборони, воєнного міністра. Двічі його призначали міністром закордонних справ. Безпосередньо з його прем'єрством пов’язана й політика умиротворення. Саме на його долю ви­пала ганьба мюнхенської угоди, яка була зрадою відданого союзника Чехо-Словаччини. Зрозумівши згубність політики умиротворення, Даладьє взяв курс на відновлення співробітництва з СРСР, але Сталін віддав перевагу угоді з Гітлером. На його совісті «дивна війна», яку Франція і Англія вели у вере­сні 1939 – травні 1940 р. проти Німеччини. Також він зволікав з наданням допомоги Фінляндії, яка в 1940 р. зазнала агресії СРСР. У кінцевому підсумку на ньому лежить вина за національну катастрофу Франції у 1940 р. Піс­ля окупації Франції Даладьє був заарештований і кинутий до гітлерівського концтабору. По завершенню Другої світової війни повернувся до політичного життя. У 1946 – 1958 рр. депутат Національних зборів Франції. Після прихо­ду Ш. де Голля до влади Даладьє відходить від політичного життя.

висновки

Після повоєнного економічного спаду у середині 1920-х рр. Фран­ція вступила в період економічної стабілізації та піднесення. Крім Нагальних тенденцій, які визначали розвиток економіки провідних країн світу, на економіку Франції впливали і додаткові фактори: при­єднання промислово розвинутих Ельзасу та Лотарингії, контроль над шахтами Саару, відновлення, зруйнованих війною районів, репарації і Німеччини, зміцнення обороноздатності країни (будівництво «Лінії Мажино», переозброєння армії).

Політична боротьба розгорталась між правими і лівоцентристськими, партіями, які відстоювали діаметрально протилежні погляди На розвиток країни і на міжнародні відносини.

Народний фронт був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було лік­відовано, чого не можна сказати про сам фашизм.

Водночас Народний фронт був спробою знайти вихід із кризи й депре­сії. Підсумком цих дій стало прийняття цілого пакета соціально-еконо­мічних заходів, які заклали основу формування в подальшому держави «процвітання». Значною мірою ці дії були схожі на «новий курс» Руз­вельта, на заходи уряду Гансона у Швеції. Відмінність полягала в тому, що в реалізації цих заходів брали участь комуністи. Для них Народний фронт був вимушеною та перехідною формою до реалізації їхньої соці­альної ідеї, яку неможливо уявити без «диктатури пролетаріату». Це й надало діяльності фронту аморфного і нестійкого характеру. Участь комуністів у Народному фронті створила небезпеку його перетворення із засобу захисту демократії від фашизму в засіб ліквідації демократії заради «диктатури пролетаріату». Протиріччя, що наростали в Народ­ному фронті, призвели до його розпаду. Наслідком політики другої половини 1930-х рр. стали накопичені в суспільстві втома від постійних соціально-політичних негараздів і зневіра в демократичні ідеали. На­ступний уряд Деладьє не зумів вивести країну з кризи, а прорахунки у зовнішній політиці призвели до поразки Франції у 1940 р. та її окупації гітлерівськими військами.

посилання join.naurok.ua  

Код доступу 6771539