Римська імперія

 

Поняття і терміни

Принцепс – сенатор, який був першим у списку сенаторів і мав авторитет та право першим висловлювати думку на засіданнях сенату.

Принципат – необмежена влада принцепса, з одночасним збереженням республіканських органів влади.

1. Принципат Августа

Октавіан зосередив у своїх руках необмежену владу. У 29 р. до н.е. він переглянув склад сенату і позбавив посад прибічників Марка Антонія, республіканців і своїх особистих ворогів. Щоб привернути на свій бік городян, він відсвяткував кілька тріумфів, під час яких роздавав гроші й хліб. Тоді ж сенат присвоїв йому титул імператора. Протягом свого правління Октавіан 21 раз отримував цей титул. Хитрий політик, Октавіан на спеціальному засіданні сенату зрікся влади диктатора і консула, залишив собі тільки почесне звання принцепса сенату, тобто першого серед сенаторів. Проте, незважаючи на існування сенату та інших виборних органів влади, принцепс Октавіан правив одноособово. Форма управління державою на чолі з принцепсом дістала назву «принципат». Вона проіснувала майже 300 років.

Залежний від Октавіана сенат надавав йому все нові й нові титули й посади. Серед них – почесне звання Август («звеличений богами»), яке перетворилося на титул. У 2 р. до н.е. Августу надали титул «батько вітчизни». У 23 р. н.е., незважаючи на те, що він був патрицієм, його обрали народним трибуном. Цю посаду Август отримував 37 разів.В Октавіана була власна скарбниця – фіск. До неї надходили прибутки з Єгипту, який став його власністю, а також з провінцій Галлія, Іллірія, Македонія і Сирія. Під командуванням Октавіана перебували 300 000 відданих йому вояків, які були надійним знаряддям для утримання порядку в державі, захисту її кордонів та завоювання нових земель. Побоюючись змов, він набрав особисту охорону – преторіанські когорти (9 000 чоловік). Командирами преторіанців – префектами – Октавіан призначив відданих йому воєначальників.

Принцепс проводив політику «батога і пряника». Незаможним громадянам він і далі роздавав гроші та хліб, влаштовував дивовижні свята, наказав спалити списки боржників. Разом з тим Октавіан повернув рабів-утікачів їхнім господарям і відновив закон, за яким за вбивство господаря карали на смерть не тільки винного раба, а й усіх невільників, які під час злочину були в будинку.

Дбав Октавіан Август і про розширення кордонів Римської держави. На провінції було перетворено Паннонію (сучасна Угорщина) та Германію (сучасна Німеччина). Під владою Риму опинилися величезні території. Але подальше розширення кордонів було зупинене численними повстаннями на підкорених територіях. Октавіан зосередив сили армії на охороні кордонів держави. Зрештою, Август пишався тим, що дав римському народові мир. Він започаткував культ божества мирного часу – Августів Мир – і побудував на Марсовому полі мармуровий вівтар Миру. І справді правління Октавіана забезпечило стабільність у суспільстві. Сильна влада була здатна протистояти як повстанням рабів та невдоволенню громадян, так і зовнішнім ворогам. Могутня держава за часів Октавіана стала називатися Римською імперією.

В історію Октавіан увійшов не тільки як політик, а й як будівничий. За його наказом було споруджено форум Августа, храм Марса-Месника, який мав нагадувати римлянам, що принцепс помстився за смерть Юлія Цезаря. З допомогою свого заможного друга Мецената він матеріально підтримував поетів. Тому і в наш час людей, які допомагають митцям, називають меценатами.

Август дожив майже до 76 років. Похований він був у Римі в спеціально збудованому мавзолеї. Після смерті (у 14 р. н.е.) Октавіана оголосили богом.

 2. Правління династій Юліїв-Клавдіїв (14-69 рр. н.е.)

Август призначив своїм наступником вихідця із знатного роду Клавдіїв – 56-річного Тіберія (42 р. до н.е. - 37 р. н.е.). Він був уже досвідченим полководцем, який підкорив альпійські племена та здобув перемоги у Паннонії й Германії. За переказами, Август так сказав про Тіберія: «Бідний римський народ! У які він потрапляє повільні щелепи». І справді, новий правитель не намагався завоювати любов римлян. Він припинив роздавати хліб і влаштовувати видовища. Усіх можливих претендентів на владу, крім Гая Калігули, було вбито. У 27 р. н.е. Тіберій залишив Рим і оселився на о.Капр, звідки й продовжував керувати державою. Жорстокий імператор любив спостерігати за катуванням і стратою як злочинців, так і безневинних людей. Римляни, що не любили володаря, кричали: «Тіберія у Тибр!» Коли у 37 р. н.е. Тіберій захворів, один із його слуг задушив імператора. Відповідно до заповіту його наступниками стали Гай Калігула і Тіберій Гемелла. Калігула усунув свого суперника і став правителем Риму.

Гай Калігула (12-41 рр. н.е.), намагаючись зміцнити свою владу в Римі, відновив гладіаторські бої та інші видовища, роздавав гроші незаможним і влаштовував бенкети для сенаторів, дозволив повернутися вигнанцям та помилував засуджених. Він вважав себе богом Юпітером, тому наказав сконструювати механізм, який імітував грім і блискавку. Голови статуй Юпітера у Римі були замінені скульптурними зображеннями Калігули. Він побудував присвячений собі храм, де римляни поклонялися золотій статуї правителя. За рік імператор витратив усі державні кошти, тому запровадив нові грабіжницькі податки.

Калігула намагався продовжувати традиційну завойовницьку політику Риму. У 39-40 рр. він розробив плани остаточного підкореннл завойованих, але не упокорених народів Галлії, Германії та Британії. І хоча великих успіхів у цьому не досяг, його 7 разів проголошували імператором. Незважаючи на те, що мав прекрасну освіту, людей він вважав особистою власністю, так само як і всі римські провінції. У 39 р. н.е. було розкрито змову проти імператора, і з того часу Калігула постійно боявся зради. Його підозри справдилися. У 41 р. н.е. під час свята на честь Палатинських ігор його було вбито.Наступного імператора проголосили преторіанці – охоронці Калігули. Це ще раз засвідчило, що армія лишалася впливовою силою в римському суспільстві. Імператором став Клавдій (10 р. до н.е. - 54 р. н.е.) – єдиний в роді Калігули, якого випадково знайшов один з преторіанців в імператорському палаці. Клавдій мав багато фізичних вад: заїкався, шкандибав, голова та руки його тряслися. На засідання сенату його приносили на ношах. Перше що зробив новий правитель, – стратив убивцю Калігули. Він примирився із сенатом, скасував деякі встановлені його попередниками податки, повернув вигнанців, скасував смертну кару за образу величі імператора. Новими законами він передбачив переслідування тих, хто зводив наклепи. Хворі раби, яких господарі кидали напризволяще, ставали вільними. Здійснивши тріумфальний похід у Британію Клавдій приєднав до імперії шість провінцій.

Клавдій дуже боявся змови і з самого початку свого правління наказував обшукувати всіх, хто до нього наближався. Але йому не судилося померти від меча ворога. Клавдія отруїли дружина Агриппіна та її син Нерон.

У 54 р. сімнадцятирічний Нерон (37-68 рр. н.е.) став імператором. Його ім'я сабінською мовою означає «хоробрий, сильний». Але він не виправдовував його. Підлітком Нерон входив до складу банди, яка грабувала перехожих. Його цікавили більше не політика, а музика, живопис, спорт, він мріяв про кар'єру актора. Подорожуючи Грецією, спробував себе у різних змаганнях, виступав у десятиборстві в Олімпії. Вважав себе також видатним поетом. Ходили чутки, що жахлива пожежа в Римі 64 р. була організована Нероном. Нібито вигляд палаючого Риму надихнув його на написання віршів про спалення Трої. Але доказів проти Нерона не було. Він особисто керував відновлювальними роботами. За Нерона Рим прикрасили прямими вулицями та збудували перші вогнестійкі будинки. Нерон був останнім імператором династії Юліїв-Клавдіїв. Незадоволений його тиранією, сенат оголосив правителя ворогом народу. Проти Нерона повстали війська. Тоді він утік на віллу в передмісті Риму, де заподіяв собі смерть. Кажуть, що, помираючи, Нерон вигукнув: «Який величний актор гине!» Після його смерті протягом року змінилося ще два імператори. У 69 р. до влади прийшла династія Флавіїв.

3. Династія Флавіїв (69-96 рр. н.е.)

Перший імператор цієї династії – Веспасіан (9-79 рр.) був досвідченим полководцем, брав участь у вторгненні в Британію, керував провінцією Африка, підкорив Іудею. Імператора Веспасіана щороку обирали консулом і трибуном. Він мріяв передати владу синові Титу і вже за свого життя зробив його співправителем. У 71 р. Веспасіан призначив його префектом преторіанської гвардії, залишивши собі титул Августа та посаду верховного понтифіка. У 73-74 рр. вони разом вигнали із сенату своїх супротивників. Після цього ніхто не наважувався виступати проти імператора. Навіть свій палац Веспасіан залишив без охорони, демонструючи силу своєї влади. Він навів лад в армії, відновивши дисципліну. Для зміцнення держави та реформування армії потрібні були значні кошти, тому правитель не вважав непристойним займатися посередницькою торгівлею, отримувати хабарі та продавати державні посади. Саме він, запровадивши податок на користування громадськими туалетами, сказав: «Гроші не пахнуть».

Після смерті Веспасіана у 79 р. вся влада в країні перейшла до Тита (39-81 рр.). Початок його правління породив великі сподівання у римлян. Його навіть називали «Любов'ю і відрадою роду людського». Він відзначався здібностями до віршування, гри на музичних інструментах та каліграфії. З іншого боку, був досвідченим і вмілим полководцем. Щоб завоювати прихильність народу, віддав своє майно для відновлення будинків і храмів Риму після страшної триденної пожежі. Саме на його правління випало виверження вулкана Везувій, що знищило міста Помпеї і Геркуланум. Імператор зробив щедрі пожертвування тим, хто вижив. Тоді ж у Римі почалася чума, з якою також довелося боротися.

Навіть коротке правління принесло Титу славу будівничого. В імперії з'явилися нові дороги. У 80 р. було закінчено будівництво унікальної споруди – амфітеатру Флавіїв (Колізею). Та, на жаль, Тит мав слабке здоров'я. Ще за юних літ він скуштував напою з отрутою, від якого загинув його брат Британік, і довго хворів. Після однієї з вистав йому стало зле. Помер він на тій самій віллі, що і його батько. Його правління тривало два роки, два місяці і двадцять днів.

У 81 р. в країні до влади прийшов брат Тита – Доміціан (51-96 p. н.е.). який став справжнім тираном. Як і його попередники, він мав багато титулів. Доміціан був консулом 16 разів, трибуном – 16 років, цензором – пожиттєво. Його 22 рази проголошували імператором. Доміціан переслідував не згодних з ним сенаторів, убив двоюрідних братів, вигнав з Італії всіх філософів. Загальною ненавистю до імператора скористалися політики. 18 вересня 96 р. внаслідок двірцевої змови останнього із Флавіїв було вбито.

4. Династія Антонінів (96-192 рр. н.е.)

Справжню велич Риму забезпечила династія Антонінів. Першим її імператором став найстарший із сенаторів – Марк Кокцей Нерва (30 або 35-98 р. н.е.). Невдовзі Нерва передав владу Марку Ульліцію Траяну (53-117 рр. н.е.). Римські воїни захоплювалися цим талановитим полководцем. Він розширив територію Римської імперії до небувалих розмірів. Протягом 101-107 рр. після тривалих війн Траян приєднав Дакію (територія Румунії). У 106 р. він підкорив Аравію. У 114-117 рр. приєднав Вірменію та Дворіччя. Здавалося, перемогам не буде кінця, але під час придушення повстання в Іудеї імператор помер.

Його родич Публій Емілій Адріан (76-138 рр.), ставши імператором, намагався захистити завойоване попередниками. У Британії він збудував фортеці, сторожові вежі, що поєднувалися валами, довжина яких становила 128 км. Але втримувати величезні завойовані території було все важче. Напади сусідніх народів, яких римляни вважали варварами, повстання в провінціях руйнували імперію.

Найбільш успішним у боротьбі з повстанцями і варварами був видатний державний діяч і філософ Марк Аврелій (121-180 рр.), який став імператором у 161 р. Йому вдалося придушити повстання у Вірменії, Дворіччі, Дакії. Але зробити більше для імперії він не встиг. У 180 р. під час походу проти германських племен він помер від чуми. За іншою версією – був убитий за наказом сина.

Син Марка Аврелія – Коммод Люцій (161-192 рр.) не був гідним батькових звершень. Це перший імператор, який брав участь у гладіаторських боях. Він наказав стратити найвидатніших сенаторів, друзів свого батька. За правління Коммода традиції громадського і державного життя були знехтувані. Всупереч уявленням римлян, що тільки громадяни могли керувати державою, за примхою імператора колишні раби ставали сенаторами. Усе це викликало ненависть римлян, і внаслідок змови імператора було вбито.

Перегляньте відео 

Виконайте завдання онлайн - Визначте характерні риси політики Марка Антонія та Октавіана Августа. НАТИСНІТЬ ТУТ