Давньоєгипетське суспільство

 

Уся влада в Давньому Єгипті належала фараону, титул, який вперше згадується в Біблії, що вважався сином бога сонця Амона на Землі. У країні було багато знаті та жерців, що складали найсильнішу панівну групу. Управління державою здійснювалось через велику кількість чиновників. Найбільша верства - селяни, не втручалися у державні справи, а лише сплачували податки. Крім того використовувалась праця рабів. Влада фараона передавалася у спадок по жіночій лінії, і мала династичний характер. 

Династія – це правителі, які належать до одного й того самого роду, які успадковують владу один після одного. Таким чином, Єгипет став державою. 

Держава – система керування суспільством заснована на певних законах і правилах, обов’язкових для всіх громадян.

Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів - необмежених господарів всієї країни. Всі значні заходи в країні і за її межами проводилися від імені фараона - великі іригаційні та будівельні роботи, розробка копалин та каменю в навколишніх пустелях, війни і торгові експедиції, великі релігійні та династичні свята. Фараон грав в житті єгиптян особливу роль. Фараон був верховним правителем і одночасно верховним жерцем. Фараон був богом на землі і богом після смерті. До нього ставилися, як до бога. За віруваннями єгиптян першим фараоном був сам бог Ра. За ним правили інші боги. Пізніше на престолі з'являється син Осіріса й Ісіди, бог Хор. Хор вважався прообразом усіх єгипетських фараонів, а самі фараони його земним втіленням. Кожен реальний фараон вважався нащадком і Ра і Хору.

Першим єгипетським володарем, про якого зберегла пам’ять історія, був верхньоєгипетський цар, що мав дивне ім’я Скорпіон. Він вийшов переможцем у війні з північними номами. Після нього у Верхньому та Нижньому Єгипті володарювало ще кілька (чи кілька десятків) царів. Першим загально єгипетським царем став на рубежі IV—III тис. до н. е. Міна (Менес). Єгиптологи нерідко ототожнюють його то з Нармером, то з володарем на ім’я Axa, то приписують всі ці імена одній особі.

Близько 3100 р. до н. е. Менес розгромив військові сили Північного Царства. Заснував місто Мемфіс, де побудував фортецю Біла Стіна, а в ній - храм богу Птаху. Стародавні єгиптяни називали цю фортецю Хет-ка-Пта – «Палац духа Птаха», греки ж вимовляли цей вираз Ейгюптос – Єгипет. Птах, іменем якого було названо фортецю, був одним із богів, що їм поклонялись мешканці долини Нілу. За їхніми віруваннями, він створив світ та інших богів, утворив номи і дав людям закони. Собі Міна побудував палац в столиці. Від назви палацу – Пер Ао (у перекладі – Великий Дім) – виникло слово «фараон». З цього часу кожного правителя Єгипту називали фараоном. Залишив цей світ перший загально єгипетський володар явно не по-царськи: дістався на обід гіпопотаму.

Рамзес розбудовував міста, закладені ще за часів його батька, розширив Луксорський храм та найбільший храмовий комплекс Стародавнього Єгипту у Карнаку, а також зводив багаточисельні нові культові споруди у тому числі і грандіозних розмірів заупокійний храм у Фівах.

За фараона Тутмоса ІІІ – найвідомішого завойовника, та Цариці Хатшепсут, відомої співправительки Тутмоса ІІІ до його повноліття, кордони Єгипту збільшилися втричі. У 1503 р. до н. е. він рушив на завоювання Сирії і Палестини, які йому вдалося підкорити. Також Тутмос ІІІ завоював Фінікію, дійшов до берегів річки Євфрат.

Система престолонаслідування в Стародавньому Єгипті велася по жіночій лінії, тобто наслідником ставав старший син першої дружини фараона. У всіх єгипетських храмах живого фараона оспівували, як бога, молилися за його здоров'я і благополуччя. З молитвами до богів звертався і сам фараон. У поданні самих єгиптян фараон представлявся як боголюдина. Вважалося, що між богами і фараонами існував непорушний договір. Згідно з ним боги дарували фараона довголіття, особисте благополуччя і процвітання держави, а фараон зі свого боку забезпечував богам дотримання культу, будівництво храмів і т.д.

Нижчу за фараоном сходинку в суспільній ієрархії займали вищі чиновники. Зазвичай фараон призначав на ці посади своїх синів і доньок або інших родичів. Серед чиновників вирізнявся головний «міністр» – чаті. Він обіймав найвищу адміністративну посаду в країні й звітував тільки перед фараоном. Нижче стояли правителі номів. На їхні плечі лягала вся надзвичайно складна система управління будівництвом пірамід, каналів, зрошувальної системи, загалом життям общин, які входили до номів. Військом керували воєначальники.

Майже кожне місто Єгипту мало своїх богів. На їх честь будували храми, якими опікувалися жерці. Найвищою посадою вважалася посада верховного жерця – слуги бога. Ним часто був сам фараон. Наступну сходинку посідав жрець, що управляв храмами. Верховному жерцю підкорялися так звані нижчі жерці – уабу. Вони виконували повсякденні ритуали, опікувалися станом храму та потребами богів. Серед уабу вирізнялися: жерці-астрономи, які спостерігали за зірками й намагалися пророкувати майбутнє; жерці, які стежили за розпорядком дня у храмі; читці, що проговорювали священні молитви; переписувачі папірусів; господарники, які опікувалися сільськогосподарськими угіддями, бібліотеками та ін.

Поважними чиновниками були писці. Вони мали багато обов'язків: записували рішення, прийняті фараоном, визначали рівень води у Нілі під час повені та у водосховищах. Також писці повинні були перевіряти межі полів після розливів річки, обліковувати врожай, здійснювати контроль за кількістю худоби, вина та ін. Інколи вони складали угоди, писали приватні листи, записували ритуальні слова та молитви. На їхні плечі лягало визначення та збирання податків.

Переважну частину жителів Давнього Єгипту становила вільні землероби. Вони об'єднувалися для будівництва та використання зрошувальної системи, утворюючи землеробські общини. Саме землероби виконували велику кількість обов'язкових робіт: споруджували піраміди, палаци, гробниці. Ще одним їхнім обов'язком перед державою була служба у війську фараона. Важливою ланкою у суспільному житті були ремісники, які забезпечували жителів Єгипту всім необхідним.

Ще одною важливою ланкою у давньоєгипетському суспільстві було військо. Військо фараони збирали за потребою. Інколи армія налічувала кілька тисяч осіб, а інколи досягала десятків тисяч. Військо набирали з селян. До нього потрапляв один із ста дорослих чоловіків. Командували армією старші офіцери. Основним завданням війська була охорона кордонів країни.

Найнижчими були раби. Рабів називали «живі мертві» або «живі для вбивства». Така назва говорить про те, що спочатку це були військовополонені. Рабами також могли стати збіднілі селяни за борги на певний час, і злочинці. Переважно рабів використовували на важких роботах у землеробстві, копальнях, армії. Рабство не завжди було пожиттєвим. Раби-іноземці щогли отримати свободу, вступивши до армії. Єгипетські селяни, які потрапили в рабство за борги, ставали вільними, відпрацювавши їх.

Прочитайте параграф 19 підручника "Давньоєгипетське суспільство" дайте відповіді на питання тесту посилання join.naurok.ua Код доступу 6170105