Для того щоб жити серед інших людей (тобто у суспільстві), ви маєте дотримуватися певних норм поведінки, які існують у ньому. Загальні правила поведінки, що склалися в певному суспільстві, називають соціальними нормами.
Виокремлюють такі види соціальних норм:
Норми права
Це вид соціальних норм, що встановлюються і охороняються державою.
Норми моралі
Це правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро і зло, обов’язок, честь і гідність, які забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.
Релігійні норми
Це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога.
Корпоративні норми
Це правила поведінки, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян.
Звичаї чи традиції
Це вид соціальних норм, який склався історично та закріплений у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення.
Усі перераховані норми мають певні ознаки, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб’єктів тощо. Але кожній з них притаманні й загальні для всіх соціальних норм ознаки:
• є загальними правилами (діють безперервно в часі, наділені багаторазовою дією і звернені до невизначеного кола осіб);
• виникають унаслідок свідомо-вольової діяльності людей (одні створюються в процесі цільової діяльності, інші виникають унаслідок багаторазових повторюваних актів поведінки, треті формуються у вигляді принципів, які закріплюються в суспільній свідомості);
• спрямовані на регулювання суспільних відносин, поведінки в суспільстві;
• виникають у процесі історичного розвитку і функціонування суспільства;
• відповідають типу культури і характеру соціальної організації суспільства.
Соціальні норми - це правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку регулюють різні сфери суспільних відносин та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу
2. Поняття і ознаки права
У системі соціальних норм право посідає провідне місце.
Розглянемо найважливіші ознаки права, які характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин.
• Право встановлюється або санкціонується державою чи населенням під час референдуму. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються за певною процедурою.
• Відповідність права ідеалам справедливості і свободи означає, що право втілює в життя основні права і свободи людини й громадянина, визнані у світовому співтоваристві, є мірою свободи і рівності людей, встановленої державою так, щоб свобода одного не обмежувала свободу іншого. І цією мірою є справедливість.
• Право має нормативний характер. Значення нормативності в правовій сфері - це не лише формування типового правила, а дещо більше - гарантія здійснення суб’єктивного права. Володіючи суб’єктивним правом, людина не просто вільна у своїх діях, її свобода забезпечена, захищена загальнообов’язковими нормами держави.
• Формальна визначеність права до певної міри властива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми закріплюються в статутах, положеннях та інших нормативних актах. Релігійні норми-заповіді сформульовані у священних книгах. Держава, на відміну від них, надає праву офіційну форму виразу. Норми права закріплюються в законах, інших нормативних актах. Саме держава надає формі правовий зміст. Зв’язок суспільства, держави і права в аспекті, який розглядається, можна описати формулою - «зміст права створюється суспільством, форма права - державою».
• Загальнообов’язковий характер, тобто норми права поширюються на всіх учасників правовідносин і є для них обов’язковими.
• Системність. Право - складне системне утворення. Відсутність хоча б одного з елементів деформує право, і воно втрачає властивість ефективного регулятора суспільних відносин і поведінки людей.
• Забезпеченість можливістю державного примусу. Ця специфічна ознака права відрізняє його від інших соціальних норм. Державний примус - це чинник, який дає змогу чітко розмежовувати права й обов’язки, тобто сферу особистої свободи та її межі.
Право - система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою та регулюють суспільні відносини між людьми.
3. Джерела та форми права: поняття і види
Поняття «джерела права» має багато трактувань. Суспільні відносини створюють певні вимоги, які і закріплюються у прописаних правилах поведінки.
Оскільки правові норми є правотворчістю уповноважених органів держави, то джерелом права виступає воля держави.
Однак найчастіше під джерелом права розуміють правові акти. Такі акти можуть набувати різної форми, звідси і розрізняють форми права.
Форма права - способи юридичного виразу права, що формально закріплюють та організовують правові явища.
Право завжди повинно мати певну форму, а форма має бути змістовною. Якщо нормі не надано певної форми, то вона залишається нормою поведінки, а не нормою права.
Першою історичною формою права є правовий звичай.
Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру, яке в результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу стало традицією.
Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому.
Правовий прецедент - рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов’язковість, і воно стає нормою, зразком під час розгляду всіх подібних справ у майбутньому.
Правовий прецедент типовий для країн, що належить до англо-американської правової сім’ї.
Нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою (наприклад, колективний договір).
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного суб’єкта права, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.
Нормативно-правовий акт є основною формою права романо-германської правової сім’ї (до якої належить і Україна) і має низку переваг перед іншими джерелами права:
• нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дає змогу відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві;
• нормативні акти, як правило, систематизовані, що дає змогу легко орієнтуватися в системі законодавства;
• нормативні акти дають можливість точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики, не допускає довільного тлумачення.
4. Система права та її елементи
Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає систему права, його внутрішню будову. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відбиває особливості типу держави.
Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація права, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.
Центральною ланкою системи права є галузь права.
Галузь права - упорядкована сукупність правових норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
У світовій практиці правові норми поділяють на норми публічного та норми приватного права.
Публічне право - це система норм, що врегульовують відносини між державними органами та між державою й особою (суспільством). Саме тому до публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та деякі інші.
Приватне право - це система норм, що врегульовують відносини між приватними фізичними та юридичними особами. Це такі галузі права, як цивільне, трудове, сімейне тощо.
Але такий поділ правових норм для правової системи України не є характерним, оскільки тут традиційно в основі розподілу права на галузі й інститути лежать два основних критерії - предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є та сфера суспільних відносин, яку регулює певна галузь.
Цивільний кодекс України
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників.
Метод правового регулювання - це засоби і способи впливу права на суспільні відносини. Наприклад, для методу правового регулювання в цивільному праві характерна рівність учасників правовідносин, тобто диспозитивний метод.
Розподіл на галузі права:
• Конституційне право - врегульовує відносини, які складаються в процесі організації й здійснення державної влади та місцевого самоврядування.
• Цивільне право - регулює майнові й особисті немайнові відносини, що пов’язані як з майновими, так і не пов’язані з ними.
• Кримінальне право - визначає діяння, які визнаються злочинами, й міри покарання, що належить застосовувати до осіб, які їх скоїли.
• Адміністративне право - регулює відносини, які складаються у сфері управлінської діяльності державних органів, та визначає діяння, що є адміністративними правопорушеннями.
• Фінансове право - регулює відносини, які складаються у процесі фінансової діяльності державних органів.
• Трудове право - врегульовує відносини, у які вступають особи з приводу праці.
• Сімейне право - врегульовує шлюбно-сімейні та прирівняні до них відносини.
• Екологічне; земельне; господарське; житлове право та інші галузі.
Галузі права у свою чергу складаються з правових інститутів.
Інститут права - відокремлена група взаємозв’язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.
Наприклад, галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут права власності, інститут зобов’язального права, інститут спадкування та ін.
Первинним ланцюжком системи права є правова норма.
Правова норма - загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.
Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура.
Структура норми - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виражає як єдність зв’язків між елементами, так і закони цих взаємозв’язків.
Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Традиційно вважається, що правова норма має потрійну структуру. До неї входять:
• гіпотеза (частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки);
• диспозиція (визначає саме правило поведінки, відповідно до якого дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій);
• санкція (частина норми, яка в разі її невиконання визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника).
Немає коментарів:
Дописати коментар