1) Назвіть причини виникнення українського козацтва.
2) Хто й коли збудував на о. Мала Хортиця замок, який став передтечею Запорозької Січі?
3) Як ставилася до діяльності українських козаків литовська й польська влада?
На рубежі 70—80-х pp. XVI ст. в Україні виникла ситуація, що спонукала козаків до створення своєї єдиної військово-політичної організації. У середині XVI ст. на Дніпровському пониззі вже сформувалася ціла мережа козацьких городків і січей. Козацькі ватаги жили в них як тимчасово, так і постійно. У разі необхідності дати відсіч нападникам або рушати в похід за здобиччю окремі козацькі ватаги виступали разом, очолювані виборними отаманами. Це сприяло усвідомленню козаками необхідності створення власної військової організації.
Об’єднанню розрізнених козацьких городків і невеликих січей сприяло також кількісне зростання козаків у 70-х pp. XVI ст. Якщо доти, за повідомленнями сучасників, у пониззі Дніпра цілорічно перебувало кілька сотень козаків, то тепер уже тисячі. Зростанню козацтва сприяло значне погіршення становища селянства на українських землях після Люблінської унії. Саме на цей час припадають згадки про масові втечі (півсела, ціле село, кілька сіл) на Запорожжя. Козаками ставали також бояри, які не змогли документально підтвердити свої права на землю і шляхетство. Боярство не лише внесло в козацтво досвід професійних воїнів, а й спонукало його до розгортання боротьби за визнання владою Речі Посполитої своїх станових інтересів.
Прискорила об’єднання козацьких січей на Запорожжі політика короля Речі Посполитої Стефана Баторія, який намагався підпорядкувати собі козаків на тлі їхньої постійної боротьби з турецько-татарськими нападниками.
Наприкінці 70 — на початку 80-х pp. XVI ст. нижче порогів Дніпра, на великому й неприступному острові Томаківка, оплутаному зусібіч річками й озерами, серед широких плавнів виникла перша Січ Великого Лугу — Томаківська. Її називали Запорозькою Січчю, а козаків — січовиками, або запорожцями. Це була самовладна військова організація, створена козаками воїнами або, як їх називали сучасники, «рицарями-людьми». За підрахунками дослідників, у Томаківській Січі перебувало близько 5 тис. козаків. Усього ж українське козацтво за часів першої Січі ймовірно становило не менше 10 тис. козаків.
Робота з термінами та поняттями
Запорозька Січ — організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за Дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було місто-фортеця, яке через різні обставини змінювало своє розташування, але завжди було за порогами.
Запорозька Січ у XVI—XVIII ст.
Назва | Роки існування | Місце розташування |
Хортицька | 1553(6)—1555(7) pp. | Острів Хортиця |
Тамаківська | 70-ті pp. XVI ст. — 1593 р. | Острів Томаківка |
Базавлуцька | 1593—1638 pp. | Острів Базавлук |
Микитинська | 1639—1652 рр. | Острів Микитин Ріг |
Чортомлицька | 1652—1709 pp. | Поблизу гирла р. Чортом лик |
Кам’янська | 1709—1711, 1730—1734 pp. | Мис, утворений річною протокою Козацьке Річище та гирлом р. Кам’янка |
Олешківська | 1711—1728 pp. | Урочище Олешки на південь від впадіння р. Інгул у Дніпро |
Нова | 1734—1775 pp. | Р. Підпільна |
Козаки розробили ефективне і своєрідне військове мистецтво, що допомагало їм перемагати на суходолі й морі. Основу козацького війська складала піхота, озброєна ручною вогнепальною зброєю. Для збільшення скорострільності в бою козаки шикувалися кількома шеренгами. Козаки першої шеренги вели вогонь, а задніх шеренг — заряджали зброю. Велика увага приділялася артилерії, вогонь якої підтримував у бою дії піхоти. Перевагу надавали легким гарматам завдяки їх маневреності в бою.
Козаки розробили власну тактику (організацію й ведення) бою: галас — козаки йшли до бою в довільному порядку, змішувалися з ворогом, і кожен запорожець демонстрував у бою власну хоробрість і військову майстерність; табір — військо рухалося похідним строєм у вигляді рухомої фортеці з кількох рядів возів, скріплених між собою ланцюгами. Із возів козаки обстрілювали ворога з гармат і рушниць. До бою піхота виходила з табору назовні, а потім поверталася під захист пересувних укріплень; самообкопування — засіб індивідуального захисту козаків від обстрілу під час бою.
Козацтво здійснювало також рейди кінноти вглиб території ворога, раптово захоплювало фортеці, улаштовувало засідки, нападало на ворога вночі тощо. Існувала розвідка й вартова служба. Спеціальні підрозділи несли сторожову службу в Степу, де пролягали татарські шляхи, і в разі небезпеки повідомляли про неї за допомогою системи димової сигналізації. Козаки збирали інформацію про ворога в його володіннях за допомогою спеціальних розвідників і на підставі їх повідомлень розробляли плани своїх походів.
Високого рівня досягло козацьке мистецтво ведення морського бою. їхній флот складався з чайок — легких маневрених човнів, які мали два керма (кормове й носове), рухалися як на веслах, так і з допомогою вітрила. Чайки вміщували 50—70 козаків, озброєних рушницями й шаблями, та невеликі гармати.
Перетворення українського козацтва на вагомий чинник суспільного життя в Україні й ускладнення стосунків із Кримським ханством і Османською імперією через сутички з козаками обумовлювало прагнення литовської й польської влади встановити над ними контроль.
У 1524 р. вперше було здійснено спробу залучити козаків на державну службу. Польський король і великий князь литовський Сиґізмунд І доручив навербувати 1—2 тисячі козаків для захисту південного прикордоння. Проте через брак коштів ці наміри не були реалізовані.
Влада Речі Посполитої активізувала зусилля з підпорядкування козацтва. 1572 р. за дорученням короля Сиґізмунда II Авґуста було прийнято на державну службу і вписано до спеціального списку-«реєстру» 300 козаків. Реєстрові козаки, як їх стали називати, отримували особливі групові права й привілеї. Зокрема, на власну адміністративну владу й козацьке судочинство. Це сприяло виділенню козацтва з інших верств населення й перетворенню його на новий суспільний стан.
Подальші заходи з визнання українського козацтва як окремого стану здійснив король Стефан Баторій. Він погодився прийняти на державну службу 500 козаків, визначивши в спеціальній «Постанові щодо низовців» їхні права й обов’язки.
Реєстрові козаки звільнялися від сплати податків і виконання всіх повинностей, крім обов’язкової військової служби на власні кошти. За свою службу вони отримували право володіти землею, яку могли передавати у спадок. Замість місцевої влади вони підпорядковувалися гетьману і старшині, яких обирали на козацькій раді.
Військо козаків-реєстровців отримало назву Війська Запорозького Низового. Його резиденцією було оголошено місто Трахтемирів, де розташовувався також козацький шпиталь. Як символ незалежності від державного війська козаки одержали від Стефана Баторія власні прапор і печатку.
Звернути увагу!
Затвердженням прав і привілеїв реєстровців уряд намагався розколоти козацтво, перешкодити зростанню його кількості й підпорядкувати Запорозьку Січ. Проте ця політика була невдалою. Фактично, із реєстрових і нереєстрових козаків сформувалася одна військово-політична організація — Військо Запорозьке. Вони спільно виступали до заборонених морських походів, боролися за розширення козацьких прав і захищали права православних.
Військо Запорозьке від того часу, як виникла Запорозька Січ, і до середини XVII ст. було військово-політичною організацією українського козацтва. Воно мало своєрідний політичний устрій, завдяки чому дослідники називають його українською козацькою республікою.
Коментар до схеми
Козацька рада відігравала роль законодавчо-розпорядчого зібрання Війська Запорозького, де кожен козак мав право висловити свою думку. Рішення приймалися вигуками й підкиданням шапок. Вони були обов’язковими для виконання всіма козаками. Непокора ухвалі козацької ради каралася смертю.
Козацька рада обирала гетьмана й військову старшину. Гетьман наділявся вищою судовою й виконавчою владою, був головнокомандувачем Війська Запорозького й представляв його інтереси на дипломатичних переговорах. У розпорядженні гетьмана була виборна військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію й відав усім діловодством Січі), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).
За допомогою кошової системи відбувалося розміщення козаків у коші — польовому таборі під час військових походів та на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на 38 куренів — військово-адміністративних одиниць із кількасот козаків і, одночасно, їхніх жителів. Керували побутом, господарським і військовим життям у куренях виборні курінні отамани.
Полковий територіально-військовий устрій реєстрового козацтва як складової Війська Запорозького розпочав формуватися з 1625 p., коли було підписано угоду про створення приписаних до певної території реєстрових полків. Центрами цих полків, де перебувала реєстрова старшина, стали Біла Церква, Канів, Черкаси, Переяслав і Корсунь.
Військо Запорозьке поділялося на полки (від 500 до декількох тисяч козаків), сотні й десятки як військова одиниця.
Цікаво знати
Військо Запорозьке мало клейноди — спеціальні військові знаки, регалії та атрибути.
Клейноди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути й символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні в XV—XVIII ст.
За часів Стефана Баторія ними були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (хоругву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона була круглої форми, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівницею на боці та мушкетом на лівому плечі. Ознакою влади гетьмана була булава. Гетьману надавався також бунчук — палиця завдовжки 2—2,5 м, із кулею або вістрям угорі, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або телячого хвоста. Він указував місце перебування гетьмана під час бою. Згодом кожний полк такожотримав свої прапор і печатку, а ознакою влади полковника стала невелика бойова булава — пірнач (шестопер). Також до козацьких клейнодів відносять і литаври — великі бойові барабани, за допомогою яких віддавалися команди в бою.
Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.
Військові (державні) клейноди належали всьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.
Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.
По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання в Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.
Окремі клейноди: булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі; бунчук — відзнака гетьмана і кошового, що була в бунчужного; корогва — військова відзнака, що була в хорунжого; печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася в генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника; литаври — військові клейноди, що були в довбиша; гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового — обозного, а на Січі — у пушкаря; сурми — військовий, полковий та січовий клейноди, що були у віданні сурмача; пернач, або шестопер — відзнака полковника полку і паланки; значок — заступав у будні корогву військову таполкову, відзнака сотні куреня; тростина, або комишина, іноді ліска — спочатку відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше відзнака генерального чи полкового судді.
Немає коментарів:
Дописати коментар