У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький та його син Тиміш у 1650,1652 і 1653 р. здійснювали походи до Молдавського князівства, яке було союзником Речі Посполитої. Метою походів було завадити намірам поляків використати територію Молдови як плацдарм для наступу на українські землі та домогтися якомога більшої політичної ізоляції Речі Посполитої. При цьому він намагався схилити Молдавське князівство до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною і зміцнити її становище.
У серпні—вересні 1650 р. відбувся перший молдавський похід, очолюваний Б. Хмельницьким і татарським калга-султаном Крим-Гіреєм. Україно-татарське військо (60 тис. козаків і ЗО тис. татар) оволоділо столицею Молдови — містом Ясси. Молдавський господар Василь Лупу уклав договір, за яким вступав у союз із Хмельницьким і пообіцяв не допомагати Речі Посполитій. Гарантією цього союзу мав стати шлюб його доньки Розанди й сина гетьмана Тимоша.
Після поразки українського війська в битві під Берестечком В. Лупу розірвав угоду 1650 р. Унаслідок цього в липні—серпні 1652 p., після перемоги в Батозькій битві, Т. Хмельницький на чолі 35-тисячного козацько-татарського війська вирушив до Ясс. Україно-молдавський союз було поновлено, відбулося вінчання Тимоша і Розанди Лупу.
У квітні 1653 р. В. Лупу внаслідок державного перевороту втратив престол і звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. До Молдови гетьман направив 8-тисячний загін козаків на чолі з Т. Хмельницьким. Після повернення влади В. Лупу підштовхнув Тимоша до походу проти Валахії. Похід завершився поразкою і став приводом до створення антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії і Трансільванії.
У липні 1653 р. В. Лупу знову втратив владу, і до антиукраїнської коаліції приєдналося Молдавське князівство. Останній молдавський похід відбувся в серпні—вересні 1653 р. За наказом гетьмана Тиміш повів 6-тисячний козацький загін на допомогу В. Лупу. Однак похід завершився поразкою. Козаки опинилися в облозі в Сучавській фортеці. Тиміш був смертельно поранений і через кілька днів помер. За умовами почесної капітуляції, козаки припинили опір, залишили Сучаву й повернулися додому.
Поразка української армії під Берестечком, як вам відомо, спричинила спробу молдавського господаря В. Лупу відмовитися від союзу з Хмельницьким. Гетьман направив свого сина Тимоша з військом, щоб відновити його. Оскільки це не відповідало інтересам Речі Посполитої, польний гетьман М. Калиновський вирішив перешкодити цьому походу. У районі с. Батіг, поблизу Ладижина, на шляху українського війська Калиновський розташував укріплений табір із військами. Хмельницький у доволі іронічній формі запропонував йому не перешкоджати походу.
Робота з документом
Із листа Б. Хмельницького до польного гетьмана Мартина Калиновського
... Не хочу таїти від вашої милості, що зухвалий мій син, Тиміш, зібрав кілька тисяч війська для того, щоб змусити до шлюбу дочку молдавського господаря. Застерігаю вас, ваша милість, аби ви відступили з військом до польського кордону і звільнили волоське прикордоння, яке займаєте; син мій за характером запальний і на вашій особі може зробити першу пробу свого воєнного щастя.
Запальний за характером, Калиновський сприйняв це як виклик. Йому, діячу з великим воєнним досвідом, головний ворог Польщі погрожував юнаком, що був до того ж суперником сина Калиновського в домаганні руки Розанди. Калиновський вирішив провчити знахабнілих «хлопів».
У середині травня 1652 р. Хмельницький зі своїм сином Тимошем вирушив із Корсуня в напрямку Батога. Його військо складалося із 15 тис. козаків та 20 тис. татарської кінноти. В армії Калиновського налічувалося 35 тис. осіб, із яких лише 20 тисяч були вояки, а решта — слуги.
Уранці 22 травня, прибувши під Батіг та оцінивши ситуацію, Хмельницький з’ясував, що розміри польського табору значно перевищують кількість війська Калиновського. Він наказав атакувати табір з усіх боків, оскільки у противника не було можливості захищати весь табір одночасно. Атаки козаків і татар на табір тривали впродовж 22—23 травня й завершилися повним розгромом польської армії. У битві загинуло близько 10 тис. польських вояків і сам М. Калиновський.
Звістка про загибель польської армії під Батогом приголомшила уряд Речі Посполитої. Хмельницький після здобутої перемоги став вимагати від Варшави поновлення Зборівської угоди.
Додатковий матеріал
У 1653 p., відновивши сили після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти Гетьманщини. У лютому на Брацлавщину вторглася 12—14-тисячна польська армія під проводом Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини.
У травні 1653 р. Хмельницький із 30 тис. козаків та 12—15 тис. татар вирушив з Умані в новий похід проти поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу спричинили виступ козаків проти гетьмана в червні 1653 р. Як наслідок, уперше за роки війни похід Хмельницького був зірваний.
Тим часом польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени 1653 р. дійшла до Жванецького замку, що був поряд із Хотином, й зупинилася там в укріпленому таборі. Її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб.
11 жовтня після того, як сюди дісталися війська Хмельницького та хана Іслам-Гірея, розпочалися бойові дії. У підпорядкуванні гетьмана було близько 30—40 тис. козаків і приблизно такою ж була кількість татарської кінноти.
Від середини жовтня розпочалася облога україно-татарською армією польського табору. На початок грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис. осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир. Також у цей час дійшли відомості про рішення Земського собору в Москві, що остання вступає у війну проти Польщі.
Посередником у переговорах між козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під Кам’янцем-Подільським хан Іслам - Гірей та Ян Казимир уклали в усній формі кримсько-польський договір. Його умови передбачали припинення воєнних дій та згоду поляків виплатити кримському хану викуп у 100 тис. злотих (так звані «поминки»), і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати населення і брати ясир на Волині. Після цього війська розійшлися. Хмельницький вирушив до Переяслава, де 8 січня 1654 р. був укладений союзницький договір із Московською державою.
Щодо визначення в договорі правового статусу Гетьманщини, однозначної інформації немає. Одні джерела стверджують, що умови Зборівського договору відновлювалися, а інші — козаки залишаються лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.
Хмельницький, який не брав участі в укладенні договору, дізнавшись про його зміст, зібрав Старшинську раду. Проінформувавши про Кам’янецьку угоду, гетьман заявив про необхідність повного розриву з Річчю Посполитою.
4. Внутрішньо- і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.
Самостійна робота за підручником Додатковий матеріал
На кінець 1653 р. становище Гетьманщини стало критичним. Цілі райони Правобережжя, де відбувалися воєнні дії, були спустошені. Десятки тисяч людей потрапили в полон до татар, загинули в боях, померли від голоду, епідемій холери й чуми 1650—1653 pp. За період 1648 — кінця 1653 р. кількість населення України зменшилася на 30—40 %. Розгорталося масове переселення українців з охоплених війною територій на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московської держави та Молдови.
Поглиблювався занепад сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі, що унеможливлювало подальше ведення війни. У 1653 р. вперше від початку боротьби Хмельницький не зміг набрати заплановану кількість вояків до своєї армії й зіткнувся з виступами незадоволених козаків. В українському суспільстві натхнення й піднесення перших років війни поступалися місцем зневірі й розчаруванню.
Помітно погіршилося також зовнішньополітичне становище Гетьманщини. Зокрема, воно ускладнилося через помилки, допущені гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній Європі. Спроби Хмельницького встановити династичні зв’язки з Молдавським князівством урешті-решт призвели до появи антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії та Молдови.
Уряд Речі Посполитої не вважав війну з Гетьманщиною завершеною й готувався до її продовження. Внутрішньополітичні проблеми робили очевидним той факт, що перемогти в ній Україна зможе лише за допомогою сильних союзників. При цьому турецький султан і московський цар висловлювали принципову згоду надати захист і покровительство Гетьманщині.
Немає коментарів:
Дописати коментар