ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
1. Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Про які реалії суспільного життя кінця 19 ст. в Закарпатській Україні йдеться? 2. Дайте історичний коментар до подій і явищ, описаних у фрагменті джерела.
Із протесту галицьких українців щодо закарпатських українців в Угорщині (1896): «...Мадяри забороняють угорським русинам отримувати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, а й літературні або призначені для дітей. А ось недавно угорський уряд через свою велику гуманність заборонив отримувати і поширювати в Угорщині видання львівської "Просвіти". Угорським русинам забороняють підтримувати зв'язки з галицькими, відбирають листи, написані до угорських русинів, тощо. Навіть в абсолютистській Росії не чинять таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з вустами, повними гучних фраз про свободу, толерантність і цивілізованість.
Щоб знищити всякий слід Русі на Угорщині, уряд наказав змінювати назви не лише місцевостей, а й осіб - як імена, так і прізвища - на мадярський лад... З цілої українсько-руської території власне угорські русини найперші почали емігрувати за море.
Русини не мають жодного свого посла в соймі. Не мають тому, що в Угорщині вибори проводять так, як певне ніде в іншій країні, хоч би навіть напівцивілізованій...»
Політична партія організація. що об’єднує своїх членів навколо програми, гасла чи керівника; прагне досягти мети шляхом здобуття державної влади, участі в її здійсненні або безпосереднього впливу на рішення державної влади.
1. Як було створено першу легальну українську політичну партію в Україні
У другій половині 70-х рр. у суспільне життя Галичини прийшло нове покоління діячів. Його очолювали студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик. Притаманний молоді радикалізм, а також вплив Михайла Драгоманова зумовили критичне ставлення цих діячів не тільки до москвофільства, а й до народовства. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи, зокрема «Народ», вони хотіли залучити до політичної діяльності селян Галичини та Буковини.
Михайло Павлик (1853-1915)
Юліан Бачинський (1870-1940)
Пояснюючи, що таке соціалізм, М. Павлик зазначав: «...зрівняти всіх людей на світі так, аби кожен на себе робив, а не на других; аби кожний мав чим і на чім робити... Така наука про рівність всіх людей називається соціалізм, такі думки звуться соціалістичними, а чоловік, котрий їх тримається, - соціаліст, по-нашому гуртівник, або товаришник, бо все має йти на гурт товариствам, громадам» («Друкований лист М. Павлика до людей», 1880 р.).
У жовтні 1890 р. радикали створили першу в Україні політичну партію - Русько-українську радикальну партію (РУРП). Її засновниками й лідерами були Іван Франко, Михайло Павлик, В’ячеслав Будзиновський, Северин Данилович, Євген Левицький, Роман Яросевич. У своїй діяльності РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу.
Прочитайте фрагменти історичних джерел. Як засновники РУРП пояснювали мету створення своєї організації?
Про заснування РУРП І. Франко писав: «Радикальну партію засновано з метою нести в народні маси свідомість його економічних, національних і політичних інтересів і публіцистично прояснювати ті інтереси та боронити їх... Заснування Радикальної партії сталося початком небувалого в нас досі руху в народних масах. Віча, яких давніше бувало одно-двоє в році, тепер ішли раз за разом у різних повітах. В народні маси кидано нечувані досі гасла; загальне голосування, свобода друку, податкові та аграрні реформи».
О. Барвінський згадував: «У 20-му числі "Народу" від 15-го жовтня ї 890 р. надруковано "Програму РУРП"... Складається вона з двох частин: 1) максимальної і 2) мінімальної програми... Не містила вона нічого нового й оригінального, а була лише перенесенням на нашу ниву поглядів, засад західноєвропейського соціалізму. С. Данилович пояснював згодом цю програму широким верствам українського народу так, "що тепер приходить власне зміна ладу цілого світу на лад соціалістичний", "щоб не було ні хлопа, ні пана, лише всі були рівні, вільні, просвічені люди" і що "на основі того ж наукового соціалізму стоїть і наша РУРП, котра має за своє найважливіше завдання підготувати руських селян-мужиків досоціалістичного ладу". Він зазначив, що делегати РУРП Р. Яросевич і С. Вітик на з'їзді соціал-демократів у Відні 1897 р. заявили, що "наша радикальна партія має за основу програму, спільну з соціал-демократами", і "з метою запровадження соціалістичного ладу РУРП прагне передусім до здобуття політичної самостійності для цілого русько-українського народу в Австро-Угорщині і Росії"».
РУРП належала першість в аргументації вимоги політичної самостійності України. У 1895 р. вийшов друком публіцистичний твір одного із молодих членів, радикальної партії Юліана Бачинського під назвою «Україна ірредента» («Україна уярмлена»), у якому він з позиції соціалістичних ідей обґрунтовував історичну правомірність боротьби українців за окрему самостійну державу.
Тож 1895 р. на 4-му з’їзді партії рурпівці доповнюють свою програму пунктом, у якому йшлося, що втілення партією «ідеалів соціалістичних можливе при повній самостійності політичній русько-українського народу».
Прочитайте фрагменти зі спогадів про І. Франка його сучасників. Підготуйте стислі розповіді про таланти, риси вдачі І. Франка за зразком: За визнанням сучасників, І. Франко був.., про що свідчить його характеристика..: «...».
Особистість
Іван Франко (1856-1916)
Великий Каменяр, титан праці, велет духу - так називаємо Івана Франка, віддаючи належне його самовідданій праці задля поступу рідного народу. Вражає творчий доробок митця-мислителя: близько 6000 літературних, наукових і публіцистичних праць. Один з ідейних лідерів українського національного руху, був першим головою РУРП та одним з її головних ідеологів. У 1899 р. він вийшов з її складу, мотивуючи своє рішення тим, що почувається «насамперед русином, а потім радикалом». Уболіваючи за долю рідного народу, І. Франко саме йому присвятив свій найвизначніший твір - своєрідний підсумок багатолітніх духовних шукань - поему «Мойсей». У цій поемі сформульовано кінцеву мету українського національного руху:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Меценат української культури Євген Чикаленко згадував про зустріч з І. Франком: «Франко зараз повів нас до кав'ярні, де ми й просиділи разом кілька часу. Він зробив на мене надзвичайно гарне враження своїм зовнішнім виглядом, вдачею, поведінкою, він нагадував дуже професора В. Антоновича: у обох їх відразу почувалася щоденна талановитість і якась особлива простота (яка рідко трапляється в Галичині), що вабила до них всіх, хто з ними розмовляв».
Син І. Франка Петро згадував: «Батько залюбки одягався у сірий одяг. Майже завжди носив вишивану сорочку. Мати варила просто, але дуже добре. На снідання батько пив каву з булкою (часто домашньою)», обідав «вітамінованим супом з додатком квасу, кропиви, грибів, літом і осінню - овочеві супи, м'ясо та ласощі».
Зі спогадів Михайла Мочульського: «Промовець не грав на людських душах тільки лірикою, він не був демагогом, він оперував фактами, холодною дійсністю; коли треба, колов, пік, батожив і переконував своїм розумом і мудрістю».
Так згадував про І. Франка Семен Вітик: «У праці міг перескакувати з предмета на предмет без втоми і супочинку. В один і той же день писав вірші і повісті, перекладав, писав політичні статті, правив коректуру і працював над економією, історією, фольклором. Було враження, що мозок Франка - це конторка, де видвигається одна шухлядка, яку він по зробленій праці назад засував, щоби в цей час витягнути другу засувку з іншими цінностями».
Зі спогадів учителя гімназії Григорія Величка: «Галицька суспільність не могла оцінити Франка, а радше не доросла до нього. Він був зовсім європейцем і прогресивною людиною, а пересічні галицькі українці були заскорузлі у своїх поглядах, нетерпимі до нових думок, і тільки частина молоді вірила пророкові нових ідей і пішла за ним безоглядно, коли старші ставилися до нього недовірливо, з острахом, а часом і зовсім вороже. Коли ж Франко потрапив до в'язниці як соціаліст і ворог суспільного ладу, тоді, крім частини молоді, тільки винятково деякі розумніші інтелігенти не відсахнулися від нього і навіть підтримували з ним товариські зносини... Через свою наукову роботу, широку літературну діяльність Франко завоював собі загальну пошану і подив. Він мав надзвичайну силу духу, яка й рятувала його, допомогла вистояти і здобути невмирущу славу».
Справі обґрунтування й популяризації національної ідеї як рушійної сили визвольних змагань, а також її утвердженню у свідомості народу І. Франко присвятив своє життя, залишаючись вірним самому собі і своєму кредо: «Тільки... всестороння праця зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів». 1. Як це твердження характеризує І. Франка як людину? 2. Як ви думаєте, чи легко жити з такими переконаннями? 3. У чому І. Франко вбачав реальні можливості втілення національної ідеї?
2. У чому суть «новоерівської» політики народовців. Якими були її здобутки
Не поділяючи соціалістичних ідеалів молоді, народовці прагнули досягти піднесення українського руху легальним способом, тобто діючи в межах законів Австро-Угорщини. Так, 1890 р. лідери народовців О. Барвінський, Ю. Романчук, галицький митрополит С. Сембратович за підтримки В. Антоновича та О. Кониського уклали з польськими політичними колами й австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «нової ери».
«Нова ера» - спроба українсько-польського порозуміння 1890 р. у Галичині за участю австрійського уряду та українських громадських діячів Наддніпрянщини. Її суть полягала у відмові українських народовців від союзу з москвофілами й підкресленні їхнього лояльного ставлення до імперії Габсбургів узамін на поступки з боку австрійських і польських владних кіл для українського руху в культурно-освітній, політичній та господарській сферах.
Проаналізуйте таблицю. 1. Який зі здобутків політики «нової ери», на вашу думку, був найістотніший? 2. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність оцінки О. Лотоцького: «Якщо поступки на користь українців обмежилися лише призначенням на новостворену у Львівському університеті кафедру історії Східної Європи М. Грушевського, то наслідки його діяльності в Галичині вже самі по собі цілком виправдовують ту політичну акцію, що її теориями були Антонович, Боннський, Барвінський...»
Найважливіші здобутки «нової ери»
• Запровадження в буковинських і галицьких освітніх установах українського фонетичного правопису (1892)
• Відкриття у Львівському університеті кафедри історії України на чолі з М. Грушевським (1894)
• Перетворення Літературного товариства ім. Т. Шевченка на наукове (1892) та розширення завдяки державним субсидіям його діяльності
• Створення страхового товариства «Дністер» (1892)
• Відкриття української гімназії в Коломиї (1892)
• Поширення принципу двомовності на низку вчительських семінарій
• Поява урядових розпоряджень про підтвердження прав або розширене вживання української мови в державних установах
• Відкриття для українців ширшого доступу до державних посад
Щоправда, про задоволення істотних політичних прав українців зовсім не ішлося. Власне, тому «нова ера» у відносинах з австрійськими урядовими колами тривала недовго. Це змусило більшість народовців на чолі з Ю. Романчуком 1894 р. відмовитися від «новоерівської» політики. Вони зблизилися з тим крилом радикальної партії, яке поступово відмовлялося від соціалістичних ідей на користь національної ідеї. Наслідком такої плідної співпраці стало створення у 1899 р. Української національно-демократичної партії (УНДП) основної політичної сили українства в краї.
3. Що розповідають сучасники про створення УНДП. Якою була мета її діяльності
Прочитайте фрагменти історичного джерела. 1. Які політичні й територіальні зміни передбачалися за цим документом? 2. Інтереси яких верств, прошарків суспільства відображають положення цього документа? 3. Сформулюйте 4-5 тез про завдання, які ставила собі за мету УНДП.
Співзасновник, згодом лідер УНДП К. Левицький згадував про створення цієї партії: «У кінці р. 1899 рознеслась по нашому краю звістка про те, що постає якась нова партія. Та мова не йшла про якусь нову партію, але про те, щоб роз'єднані наші народні сили, які прямують до однакової мети, - об'єднати. Та цим разом не йшлося вже про тактичну або тимчасову консолідацію з москвофілами, а про поширення такої народної програми, щоб в її рамки могли увійти невдоволені радикали, розчаровані угодовці і заблудлі москвофіли... ініціаторами цієї групи були: Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. Після досягнення порозуміння і відповідної підготовки 26 грудня 1899 р. у великій залі "Народного дому" відбулась нарада щодо нової програми, організації і тактики... На цю нараду прибуло 151 осіб з краю...
Таким чином, цей зїзд був першим Народним З'їздом національно-демократичної партії, під час якого у самому вступі до народної програми проголошено ось таку декларативну постанову: "Ми, галицькі Русини, частина українсько-руського народу, що мав колись державну самостійність, відтак віками боровся за свої державно-політичні права і ніколи не зрікся і не зречеться прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є досягти того, щоб цілий українсько-руський народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з'єднався з часом в цілісний національний організм, у якому б народний загал керував всіма своїми справами на свою загальну користь: культурними, економічними і політичними...
Прагнучи до тієї кінцевої мети та зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо перед собою таку програму нашої народної роботи: в межах Австрії у справах політичних прагнемо до того, щоб в австрійській державі територія, заселена русинами, становила одну окрему провінцію з якнайширшою автономією в законодавстві та адміністрації; до поділу Галичини на дві частини: руську і польську і так само до поділу Буковини на частини руську і волоську, та до утворення з руських частин Галичини і Буковини однієї національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним соймом".
А стосовно тодішньої російської України ця програма постановляла: "Будемо підтримувати, скріплювати та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та прагнути до плекання разом із ними культурної єдності; будемо серед російських українців підтримувати такі прагнення, які ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну, сперту на автономії народностей..."
Та щодо угорської Русі: будемо прагнути, щоб серед угорських русинів викликати національний рух, подібний до того, який існує у середовищі галицьких і буковинських русинів, щоб заохотити їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти винародовлювання (денаціоналізації. - Авт.) та до культурної, економічної й політичної діяльності на користь у горсько-руського народу, та з тією метою будемо налагоджувати з угорськими русинами тісніші взаємини і будемо старатися зблизитись із ними...
Цей Народний Зїзд вибрав: Тіснійший Народний Комітет... на чолі з Юліяном Романчуком...»
Українські культурні діячі під час урочистостей з нагоди сотої річниці виходу «Енеїди» І. Котляревського. 1898. У центрі - Михайло Грушевський та Іван Франко
Розбудувати суспільство мирними, легальними методами боротьби мала на меті Українська соціал-демократична партія (УСДП). Цю організацію заснували як складову австрійської соціал-демократії у 1899 р. колишні рурпівці Микола Ганкевич, Юліан Бачинський, Семен Вітик та ін. Лідер партії Микола Ганкевич заявляв, що «українські соціал-демократи прагнуть національної свободи свого народу, щоби возз’єднаний і вільний український народ став поряд з іншими націями як рівноправний».
Формуванню політичної свідомості галицьких українців сприяли масові заходи, першими з яких були урочистості в пам’ять 50-річчя «знесення панщини» 19 травня 1898 р. Тоді у Львові відбулося велике всенародне віче. Від імені політичних партій та українського населення Галичини віче проголосило самостійність українського народу. Українською національною маніфестацією стало і святкування у жовтні-листопаді того самого року у Львові 100-річчя від виходу у світ «Енеїди» Котляревського.
4. Як взаємодіяли українці з австрійськими державними і крайовими парламентськими установами
У середині 1860-х рр. набула завершеного вигляду політична система Габсбурзької імперії. За двосторонньою угодою 1867 р. австрійська монархія стала двоєдиною (дуалістичною) державою, яка отримала назву Австро-Угорщина. Її очолював австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Австро-Угорщина проводила єдину зовнішню політику, мала спільні військове і морське міністерства, але внутрішні справи кожна частина розв’язувала самостійно за допомогою власних урядів. Окремо формувалися й автономно діяли парламенти - Державна рада (райхсрат) в Австрії та сейм в Угорщині.
У 1861 р. на нових засадах у Львові почав діяти Галицький, у Чернівцях - Буковинський сейми. Вибори в Галицький сейм проводили кожні шість років за куріальною системою, в основу якої покладено станово-майновий принцип. Формально українці згідно з виборчим законом могли здобути до третини місць у сеймі (щонайбільше 50 зі 150). Але в реальному житті від 1870-х рр. кількість українських представників у сеймі здебільшого становила 15-20 осіб. Сейм обговорював усі актуальні питання державного і крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських відносин. Та навіть за обмеженого впливу українського представництва українське питання в Галицькому сеймі звучало доволі гостро.
Будівля Галицького крайового сейму (нині - головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка). 1881
Діяльність українських депутатів відбувалася у складних умовах. Польська більшість сейму ухвалювала рішення, ігноруючи українських представників. Політична тактика українських депутатів полягала в демонстративних виходах із сеймового залу на знак протесту.
Нову тактику сеймової політики запропонували народовці на початку 1880-х рр. Вона передбачала активні виборчі кампанії; використання сеймової трибуни для проголошення національних вимог - української національної самостійності, єдності українського народу, поділу Галичини на польську та українську частини; ухвалення сеймом рішень в інтересах українців; постійний зв’язок з виборцями.
Крім Галицького сейму, ареною парламентської діяльності депутатів від Галичини був австрійський парламент - Державна рада у Відні. З 1861 р. депутатів Державної ради обирали крайові сейми, з 1873 р. було запроваджено безпосередні вибори в округах на куріальній основі.
Українські депутати (до десяти представників, які в окремі періоди належали до різних фракцій) до 1907 р. не відігравали в Державній раді помітної ролі. Українське питання порушувалося в Державній раді епізодично, переважно у зв’язку з виступами українських депутатів із протестами проти порушення закону про вибори в Галичині. Однак участь у діяльності парламентських установ усіх рівнів була для галицьких українців школою легальної політичної боротьби.
Від початку 20 ст. найчисленнішим і найвпливовішим серед інших політичних сил у Галицькому сеймі й Державній раді було представництво УНДП.
Перевірте, чого навчилися
1. Дайте відповіді на запитання до джерела: 1. Коли відбулися описані події? 2. На яких змінах у національній свідомості галичан наголошено в джерелі? 3. Чому ці зміни свідчать про зростання українського руху?
«...Роковини всенародного свята національного відродження України позначилися в Галичині не тільки на полі літературнім, але мали також і велике значення для розвитку політичної думки галицьких українців. Зібрані на святі Котляревського з найбільш глухих закутків інтелігенти, робітники й селяни зрозуміли, що світло до Галичини прийшло з Наддніпрянщини, що дала Котляревського й Шевченка; що народ, який живе по однім і по другім боці Збруча, - це один і той самий і що центр нашого національного життя — у золотоверхому Києві. З тієї пори й почали вживати галичани замість слів "Русь", "руський" - спочатку "Україна Русь", "українсько-руський", а згодом уже "Україна", "український" (Зі спогадів М. Мочульського).
2. Установіть хронологічну послідовність подій: утворення Русько-української радикальної партії; перетворення унітарної Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську імперію; вихід друком твору Ю. Бачинського «Україна ірредента»; відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.
3. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «політична партія», «соціалістичні ідеї», «нова ера».
4. Схарактеризуйте одним реченням діячів політичного етапу національного відродження.
І. Франко, М. І Іавлик, М. Грушевський, Ю. Бачинський, Ю. Романчук.
5. Укажіть твердження, які стосуються Русько-української радикальної партії.
1. Була першою політичною партією в Україні. 2. Заснована 1899 р. й очолена Миколою Ганкевичєм. 3. Наприкінці 19 ст. стала найчисленнішою політичною партією в західноукраїнських землях. 4. Була нечисленною організацією і помітно поступалася іншим партіям авторитетом і впливом на суспільство. 5. Ідеологи партії відмовилися від ідеї соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, прагнучи досягти соціалізму через реформи, захист станових інтересів робітників, легальні парламентські методи боротьби. 6. Уперше аргументовано вимагала політичної самостійності України. 7. Поєднала в собі широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні надбання українських радикалів.
6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?
«Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушевського. Особливо для мене - се невимовно велика радість... От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури! Праця моя не погибла, і дожив-таки я до цього сподіваного часу!» (О. Кониський)
«Під час цієї соймової сесії сталася важлива подія, що знаменувала настання "нової ери" та змістом якої було зближення австрійського уряду і з ним галицьких поляків із народною руською партією, щоб через задоволення національних домагань приєднати наш народ до Австрії» (К. Левицький).
«А вже як грім з ясного неба вдарила радикалів звістка про приєднання І.Франка до нової партії. Та проте радикальна партія втрималася на своїй партійній позиції, закликаючи своїх прихильників, щоб трималися непохитно того радикалізму, який виробив і залишив по собі великий учитель Драгоманов...» (К. Левицький)
7. Як відомо, П’ємонт - це назва північно-західної області Італії, яка стала наприкінці 19 ст. притягальним центром державного об’єднання роздробленої, ослабленої країни. Високий політичний і національний дух народу області об’єднав навколо неї інші території, завдяки чому в 1870 р. постала єдина, незалежна італійська національна держава. Доведіть, що роль П’ємонту в українських реаліях кінця 19 ст. відігравала Галичина. Коли і внаслідок яких подій це сталося?
НАДДНІПРЯНЩИНА
Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Про яку подію йдеться в уривку? 2. Поміркуйте, які зміни в суспільно-політичному житті початку 20 ст. засвідчує автор порівняно з періодом, на який припадає становлення громадівського руху. Які проблеми лишалися актуальними?
Зі спогадів Є. Чикаленка: «Ювілей Котляревського 1903 р. справив величезне враження не тільки на присутніх на ньому, а через російську пресу і на широкі кола всієї України. Заборона читати привітання українською мовою і протест українців проти цього, приїзд великого числа делегатів від різних інституцій з Галичини, на чолі зі старим Романчуком, головою українського парламентарного клубу у Відні, їхні промови українською мовою, проголошені звиклими, часом дуже талановитими промовцями, багатьом людям уперше розкрили очі на український рух.
Взагалі такі публічні, прилюдні виступи українців значно розбудили свідомість у широких масах як міських, так і селянських, що виразно помічалося за попитом на українську книжку, який після ювілею Котляревського помітно зріс, і багато російських книгарень у провінції почали закуповувати з нашої книгарні книжки, бо їх уже стали вимагати широкі кола».
1. У чому виявлялося пожвавлення національного руху в Україні на початку 20 ст.
Піднесення національного руху на західноукраїнських землях до рівня політичного, коли виникали політичні партії, і, власне, поява таких організацій у Галичині надихали східноукраїнських громадських діячів.
Пригадайте, коли та за яких обставин виникли перші політичні партії на західноукраїнських землях. Поміркуйте, до якого етапу національного відродження України варто віднести діяльність «Братства тарасівців».
З ініціативи В. Антоновича та О. Кониського в 1897 р. на нелегальному з’їзді всіх громад було створено Загальну українську безпартійну організацію (ЗУБО).
Діячі культури та представники громадськості під час урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. 1903
«Частина учасників свята сфотографувалася тоді в Полтаві на одній спільній групі. Ця група не раз уже була репродукована по різних виданнях, бо вона дійсно має історичний інтерес. Кого тільки не бачимо на ній! Це справжній український іконостас: ось в центрі сидить старенька Ганна Барвінок (Олександра Кулішева), коло неї Олена Пчілка, а там далі — професор Студинський, Михайло Старицький, Міхновський, Чикаленко, Леся Українка, Хоткевич, Коцюбинський, Стефаник, Самійленко, Аркас, Леонтович, Стешенко, Єфремов, Микола Левитський, Шраг — і цілий ряд старших...» (Д. Дорошенко)
Метою організації було згуртування всіх українських діячів національного руху: громад, які існували в 20 різних містах підросійської України, членів колишнього «Братства тарасівців», української інтелігенції.
Члени ЗУБО опікувалися друком і поширенням українськомовних видань та влаштуванням святкувань річниць відомих діячів української культури.
Однією з культурних подій, у якій найактивнішу участь узяли члени ЗУБО, стало відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві влітку 1903 р. Після отримання урядового дозволу на відкриття пам’ятника на зборах ЗУБО, як згадує Є. Чикаленко, було ухвалено «вирядити від кожної “Громади” делегатів із вітаннями, писаними українською мовою, і поширити якнайширше відомість про це свято, щоб з’їхалося якнайбільше українців не тільки тутешніх, а й закордонних, і таким чином заманіфестувати силу українського руху».
Відкриття пам’ятника перетворилося на справжнє всеукраїнське «свято української інтелігенції», оскільки до Полтави з’їхалися громадські діячі, письменники, вчені, артисти, музиканти з усієї України, зокрема і з Галичини та Буковини.
Відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. 30 серпня 1903 р.
Святкування тривало кілька днів.
З нагоди відкриття пам’ятника відбулося урочисте засідання міської думи, літературно-музичний концерт, вистава «Наталка Полтавка» за участю акторів театру корифеїв, виставка українського мистецтва.
Під час урочистого засідання міської думи виголошувати привітання українською мовою було дозволено лише діячам Галичини та Буковини.
Учасники заходу заборону виступати українською мовою сприйняли з обуренням. На заклик Миколи Міхновського вони демонстративно вийшли із зали, і засідання довелося закрити.
У грудні 1903 р. в Києві пишно відзначали 35-річчя мистецької діяльності композитора М. Лисенка, наступного року вшановували І. Нечуя-Левицького з нагоди 35-річчя його літературної творчості. Учасники урочистого засідання в телеграмі міністру внутрішніх справ висловили вимоги надання «прав і свобод українській літературі», запровадження в навчальних закладах України навчання рідною мовою. Рух з легалізації української мови та розв’язання мовного питання набув широкого розмаху саме завдяки цим заходам і подальшій діяльності ЗУБО.
Прочитайте уривок із праці історика Ореста Субтельного. Чи погоджуєтеся ви з міркуваннями вченого? Відповідь обґрунтуйте.
«...Поява Всеукраїнської загальної організації свідчила про те, що старше покоління українства усвідомлювало потребу самоорганізації, проте характер її діяльності вказував на небажання відмовитися від культурництва й перейти до політичної боротьби).
2. Як виникла перша політична партія в підросійській Україні. Які партії постали на її основі
Думка про створення політичної партії визріла в середовищі харківських студентів. У життя ту ідею втілили Дмитро Антонович, Боніфатій Камінський, Лев Мацієвич і Михайло Русов, створивши 1900 р. Революційну українську партію (РУП) - першу українську політичну партію в підросійській Україні. Уже за перші три роки діяльності було сформовано мережу рупівських груп, що діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах та інших містах України. До РУП входили переважно студенти, представники інтелігенції, частина селянства і робітництва. Діяльністю партії керували центральний комітет у Києві та закордонний комітет у Львові. Рупівці вдавалися до пропаганди й агітації у своїх періодичних органах - газеті «Гасло», згодом у газетах «Селянин» і «Праця». Партія проголосила себе виразником інтересів селянства, у якому вбачала основу української нації. РУП швидко поширила свій вплив на Лівобережжя, хоча її діяльність мала певну підтримку і на Поділлі та Волині. Члени партії брали участь в організації селянських антипоміщицьких й антиурядових виступів на Полтавщині та Харківщині у 1902-1903 рр. Охопити своєю діяльністю рупівці прагнули й сільських та міських робітників, поширюючи українські ідеї у робітничих гуртках Києва, Катеринослава, Полтави, Харкова, Ніжина й інших міст.
Словник
Пропаганда - поширення певних ідей у суспільстві з метою переконати в них громадян.
Програмовим документом РУП на першому етапі її діяльності стала видана 1900 р. у Львові брошура харківського адвоката Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Книжка М. Міхновського вперше на східноукраїнських землях проголошувала ідею політичної самостійності України.
Прочитайте фрагмент джерела. Що, на вашу думку, викликало описану автором реакцію членів РУП на промову М. Міхновського з програмовими засадами партії? Чому?
Юрій Коллард у «Спогадах юнацьких днів: 1897-1906» згадував: «Організація була суто конспіративною й окремою від "Харківської студентської громади". Першою книжкою рішено випустити щось програмове й звернутися за цим до Миколи Міхновського, який потім згодився написати те у формі промови.
...Під кінець свята Микола Міхновський з великим піднесенням виголосив свою промову на тему "Самостійна Україна".
Головні засади були: "Без національного визволення українського народу неможливе і його соціальне визволення з темряви, визиску й рабства. На підставі Переяславської умови з 1654 р. між царем Олексієм і Богданом Хмельницьким Україна з'єднувалася з Московщиною як рівний з рівним. Московські царі тієї умови не додержали, й Україна юридично стала вільною від тієї умови. Ми хочемо: "Єдиної, нероздільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кубань-річку".
Блискавкою ударила по нас та промова. Всі були наче перелякані несподіванкою, й на дві-три секунди в кімнаті настала мертва тиша, але скоро розляглися гучні оплески. Всі були в якомусь екстазі».
Обкладинка брошури М. Міхновського
Невдовзі рупівці відмовилися від ідеї самостійності, перейшовши на федералістські позиції, почали обстоювати національну автономію України, тож брошура «Самостійна Україна» перестала виконувати роль програмового документа. Частина рупівців закидала програмі Міхновського те, що в ній зовсім не відображено соціально-економічних вимог, і наголошувала, що партія повинна мати своїм завданням побудову соціально-демократичної України революційним шляхом.
Перегляд ідеологічних засад призвів до першого розколу РУП. Міхновський вийшов з організації і 1902 р. заснував Українську народну партію.
Прочитайте фрагменти джерела. Подискутуйте, чому політична сила, про яку йдеться, та її лідер зазнали жорсткої критики з боку політичних опонентів.
Юрій Коллард згадував: «Микола Міхновський у тім часі був у Харкові центром українського руху. Як людина неабиякої ерудиції й гарячий патріот, він помагав у заснуванні РУП, а коли того вимагали обставини, став основоположником Української народної партії. Українську молодь, якого б вона напрямку в питаннях соціально-економічних не була, він від себе не відштовхував і скрізь одверто висловлював свої думки глибокого національного змісту.
Гаслами партії УНП були: Самостійна Українська Республіка працюючого люду, всесвітнє визволення поневолених націй і визволення праці від капіталу.
Своє політичне"вірую" партія УНП висловила в 10 заповідях:
І. Одна, єдина, неподільна, самостійна, вільна, демократична Україна - Республіка робочих людей... III. Україна для українців... IV. Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів. V. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народові й тобі... X. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги...
Ці "заповіді" тоді справили на наше громадянство сильне враження...»
Особистість
Микола Міхновський (1873-1924)
Навчався на юридичному факультеті університету Св. Володимира в Києві. Здобувши освіту, працював адвокатом у Києві та Харкові, виступав на політичних процесах в обороні підсудних, брав активну участь в українському національному русі. Ініціатор створення Української народної партії, її лідер. Обстоював вимогу досягнення державної самостійності України. Саме від нього бере початок український самостійницький рух на Наддніпрянщині.
Прочитайте фрагменти історичних джерел. 1. Чому постать М. Міхновського громадськість сприймала неоднозначно? 2. У чому, на вашу думку, непересічність особистості М. Міхновського?
Юрій Коллард: «...Міхновський був один із перших самостійників, одвертий і безкомпромісовий. Своїх поглядів тримався непохитно аж до своєї трагічної смерті. Його вплив на українське громадянство в Харкові, а особливо на студентство, був колосальний. Саме Міхновський в значній мірі спричинився до цілковитого відірвання нашої харківської молоді від політичного українофільства та етнографізму й показав нам певні шляхи через радикальний демократизм до революційного українського націоналізму».
Павло Скоропадський згадував: «Усі мені говорили, що з цією зарозумілою людиною важко знайти спільну мову, що він прагне будь-що верховодити, фактично не маючи для цього відповідних якостей. Повинен зізнатися, що думка ця про нього була досить одностайною... Особисто на мене він не справив такого враження, якщо не вважати його вкрай шовіністичного українського напряму, який йому все псував. У соціальному відношенні й він, і його партія були мені завжди симпатичні. Ця партія, на жаль, дуже нечисленна, демократична, ніяких соціалістичних крайностей у ній не було, власність визнає, разом з тим перейнята не теоретичними гаслами, а прагне приступитися до справи».
Євген Чикаленко писав у «Щоденнику»: «Занадто "щирий" Міхновський раз у раз шкодить українському національному відродженню в Харкові, бо він не приваблює обмосковлених українців до українства, а відлякує їх... В кулуарах суду якийсь адвокат звів Міхновського з Короленком, бажаючи їх познайомити. Короленко охоче простяг руку, а Міхновський, заклавши свої руки за спину, відповів своїм звичаєм з театральним пафосом: "Я зрадникам мого народу руки не подаю"».
Складіть питальник і дайте короткі відповіді на запитання до анкети історичного діяча - М. Міхновського.
Доберіть кілька аргументів на користь твердження, що УНП була першою націоналістичною українською партією.
Словник
Націоналізм - ідеологія та політика в національному питанні, в основі яких лежить трактування нації як найвищої цінності й форми людської спільноти.
У грудні 1904 р. під час спроби провести у Львові другий з’їзд РУП розпалася остаточно. Причиною цього розколу стало посилення суперечностей серед рупівців - прибічників існування самостійної соціал-демократії й тих, які орієнтувалися на політичний союз із РСДРП. Частина членів РУП під керівництвом Мар’яна Меленевського та Олександра Скоропис-Йолтуховського, обстоюючи прагнення об’єднатися з РСДРП, відмовилася від участі в роботі з’їзду й створила Український соціал-демократичний союз - «Спілку», яка на початку своєї діяльності мала істотний вплив на українських робітників і селян. Незабаром «Спілка» таки увійшла до складу РСДРП.
Решта членів РУП, зокрема Микола Порш, Симон Петлюра й Володимир Винниченко, у грудні 1905 р. на останньому (другому) з’їзді в Києві перейменували свою організацію в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). З’їзд ухвалив статут новоствореної партії та резолюції з програмових і тактичних питань.
Прочитайте фрагмент історичного джерела.
У яких положеннях програми зроблено акцент на конституційних формах боротьби? У яких висувалися гасла демократичної республіки? Визначте, які положення програми УСДРП принципово відрізняються від гасел УНП.
З програми УСДРП: «Партія добивається: 1. Демократичної республіки, де вища державна влада... належить одному виборчому законодавчому зібранню народних представників. 2. Автономії України з окремим представничим зібранням (сеймом), котрому належить право законодавства у внутрішніх справах, що торкаються території України... 7. Широкого самоврядування місцевого й краевого для всього населення держави. 8. Необмеженої волі слова, друку, совісті, зібраннів, спілок і страйків. 9. Недоторканності особи, помешкання й листування... 11. Знищення всяких привілеїв класів, сословій, походження, полу, віри й націй. 12. Рівноправності всіх мов у школах, судах, місцевих громадських і урядових установах».
Сатиричне зображення соціал-демократа на російській поштівці
3. Які національні ліберально-демократичні партії виникли в підросійській Україні
Важливим кроком ЗУБО на шляху політизації власної діяльності стало рішення, схвалене 1904 р. на конференції ЗУБО, про створення Української демократичної партії (УДП). Керували нею Олександр Лотоцький, Євген Тимченко, Євген Чикаленко. Тоді ж було ухвалено й програму партії.
Визначте критерії для порівняння програмових засад УДП і УСДРП. Укажіть спільні гасла. Що відрізняло партії?
Із програми Української демократичної партії: «1. Заведення парламентського ладу, участь народу в державних справах. 2. Демократичні свободи. 3. Автономія України та Український Крайовий Сейм та Федерація Росії. За народами, які проживають на території України (росіянами, євреями, поляками та ін.), визнається рівне право з українцями на задоволення їхніх національних, економічних та культурних потреб. 4. Економічні питання: а) восьмигодинний робочий день, б) державну пенсію немічним... 5. Визнаючи, що орудувати землею мають тільки ті, що самі власноручно її обробляють, вважаємо конечним:
а) передача казенних і т. д. земель до фонду крайового сейму, б) викуп земель у поміщиків і передача їх за гроші селянам».
Словник
Лібералізм - політична течія, спрямована на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод, яка обстоює абсолютну цінність людської особистості та рівність усіх людей від народження.
Восени 1905 р. зі складу УДП вийшла радикальна група на чолі з Борисом Грінченком і Сергієм Єфремовим, яка утворила Українську радикальну партію.
Самостійне існування Української радикальної партії тривало кілька місяців. Наприкінці 1905 р. відбулося об’єднання Української демократичної партії та Української радикальної партії в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Програми цих партій були тотожними, крім економічного напряму. УДП робила акцент на викупі земель у поміщиків, а УРП - на передачі землі селянам безоплатно. Згодом цей пункт у програмі УДРП був записаний в редакції УДП.
Сатиричне зображення есера, більшовика, меншовика та бундівця на російських поштівках
На основі схеми складіть запитання до вікторини «Що? Де? Коли?».
Перші політичні партії в підросійській Україні
4. Які загальноросійські партії діяли в Україні
Найвпливовішою серед загальноросійських політичних партій початку 20 ст. була Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), про утворення якої вже йшлося. У 1903 р. на другому з’їзді її делегати ухвалили програму РСДРП. Вона передбачала повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою; поліпшення становища пролетаріату (восьмигодинний робочий день, державне страхування тощо) і селянства (скасування викупних платежів за землю тощо). Кінцевою метою діяльності партії було проголошено пролетарську революцію та встановлення диктатури пролетаріату з метою побудови соціалізму.
На цьому з’їзді внаслідок розбіжностей партія розділилася на дві фракції - більшовицьку на чолі з Володимиром Леніним і меншовицьку на чолі з Юліем Мартовим. В Україні осередки РСДРП діяли здебільшого в промислових центрах, де переважали російськомовні робітники. Ці організації ігнорували українське національне питання, агітували за «інтернаціональне» згуртування людей праці в боротьбі проти самодержавства та буржуазії.
Серед російських політичних партій, які проголошували захист інтересів селянства, найвпливовішою була партія соціалістів-революціонерів (т. зв. есери). Виникали свої партії і в етнічній групі євреїв. Найавторитетнішою організацією серед євреїв був «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» - Бунд. Ця перша єврейська політична партія прагнула національно-культурної автономії для євреїв і соціалістичної перебудови суспільства. Певний час на автономних правах вона входила до складу РСДРП.
Перевірте, чого навчилися (усно)
1. Установіть хронологічну послідовність подій: об’єднання УДП з УРП в УДРП; створення у Львові УНДП: перейменування РУН в УСДРП.
2. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?
«...Були привітання, спершу - від закордонних гостей, себто від Юліана Романчука, голови української парламентарної репрезентації... Тільки-но з'явився на сцені Романчук, залунали такі овації, що він довго не міг говорити. Коли ж промовив перші слова: "честь тобі, славний городе..." - знову овації струсонули залу, й по скінченні привіту - знову буря оплесків. Здавалося, що під гуркоту заваляться стіни!» (Дмитро Дорошенко).
«На з'їзді було до 50 душ з різних кутків України і постановлено на йому закласти організацію по пропонованому уставу і висловлено бажання притягнути до організації і членів існуючих громад. Рішено оснувати свою книгарню, а що дозвіл на книгарню добути дуже тяжко, то постановили просити редакцію "Київської старини", аби вона передала Загальній організації свою книгарню, але під своєю фірмою...» (Є. Чикаленко)
«Зиму 1903/4 року Рада була зайнята майже виключно програмним питанням і назвою партії, в яку мала перетворитися наша досі безпартійна організація. Тепер вже не було між нами голосів, що були б проти програми і проти внесення соціально-економічних питань, бо з'їзд постановив виробити замість платформи детальну програму» (Є. Чикаленко).
«З резолюції про назву партії. Вважаючи теперішню назву невідповідаючою соціал-демократичній програмі і тактиці партії, II черговий з'їзд партії ухвалює назву "Революційна українська партія" змінити назвою "Українська соціал-демократична робітнича партія"» (З матеріалів II з'їзду РУП).
Немає коментарів:
Дописати коментар