Входження Кримської області до складу УРСР. Народження опозиційного руху

Наприкінці війни Сталін почав називати росіян «найбільш видатною нацією, що входить до складу Радянського Союзу». За Хрущова українська партійна номенклатура (прошарок партійної еліти на вищих посадах) займе фактично почесне друге місце, поруч з російською, у керівництві Радянським Союзом. А з нею і українці.
Символічним підтвердженням такого статусу стане відзначення у 1954 році «300-річчя воз'єднання України з Росією». Тобто Переяславської ради 1654 року. Окрім пам'ятників та численних відзначень події, місто Проскурів перейменували на Хмельницький та утворили Хмельницьку область.

Але найбільш щедрим виявом «братської дружби» офіційна пропаганда назвала передачу до складу УРСР Кримського півострова. Хоча справжні причини були більш прозаїчними: необхідність приєднання Криму до України диктували географія та економіка.

Після війни Крим був надзвичайно депресивним та майже опустілим регіоном. Позначилася і депортація приблизно 300 тисяч кримських татар та інших народів Криму. Економіка перебувала в жалюгідному стані, за деякими показниками в 5 разів гіршому ніж до початку війни.

Після включення до складу УРСР у 1954 році, Крим отримав притік інвестицій від українського уряду. Проте найбільш знаковим стало будівництво Північно-Кримського зрошувального каналу. Вода з Дніпра зрошувала кримські поля і забезпечувала міста півострова.

Одним з ключових елементів «відлиги» стала десталінізація — розвінчання культу особи Сталіна та ліквідація наслідків його режиму. Колишній близький прибічник Йосипа Сталіна, Микита Хрущов спробував здійснити десталінізацію на всіх рівнях — від економіки до культури. Хрущов розглядав її як повернення до ленінської політики побудови комуністичного суспільства. Він спробував повернути революційне завзяття 20-х років, замість пошуку стратегій виживання за часів сталінського тоталітаризму.

Схоже, що Хрущов справді був віруючим: він вірив у комунізм як суспільний ідеал. Тому його політику часто була волюнтаристською — тобто такою, що прагне втілити бажані цілі без урахування об'єктивних обставин і можливих наслідків. Навіть встановили дедлайн: через 20 років мали досягнути матеріально-технічної бази комунізму.

Першим елементом десталінізації стало розвінчання культу особи Сталіна. Воно символічно розпочалося на ХХ з'їзді КПРС у 1956 році. Хрущов виголосив доповідь "Про культ особи та його наслідки". У ній він звинуватив Сталіна у кривавих чистках партії, трагедії перших років війни з Гітлером, терорі та масових злочинах з 30-х по 50-і роки, а також заходах з побудови культу особи диктатора.

Про масові переміщення людей, Голодомор та інші речі у доповіді не згадувалося. Та й в цілому стратегія партії була правильною і роль Сталіна у соціалістичному будівництві значною. Однак, промова Хрущова і так була шокуючою, хоч і виголосив він її на таємному закритому засіданні.

Хрущов поставив питання про політичну реабілітацію, тобто повернення чесного імені, політично засуджених за сталінських часів. Український Комітет державної безпеки (КДБ, так на той час став називатися цей орган) переглянув приблизно мільйон справ.

Реабілітували більше половини політично засуджених, серед яких, наприклад, Микола Скрипник. Проте акція не поширювалася на засуджених за український націоналізм, тих, хто виступав за окремішність українського комунізму (наприклад, Хвильовий, Шумський, Волобуєв), керівників великих політичних опозицій та жертв політичних репресій до 1934 року.

У 1961 році відбувся ХХІІ з'їзд ЦК КПРС, що продовжив розвінчання культу особи. Тіло Сталіна символічно винесли з мавзолею і поховали на кладовищі. По всій країні розпочався демонтаж пам'ятників Сталіну, перейменовували вулиці, заводи і все що тільки мало ім'я колишнього вождя. Зокрема і місто Сталіно, яке стало Донецьком.

Другим важливим елементом десталінізації була ліквідація ГУЛАГу та масова амністія — звільнення від кримінальної відповідальності разом з пом'якшенням і скасуванням репресивних законів. У 1953-54 роках, коли поширилася новина про смерть Сталіна, в'язні таборів спробували пришвидшити амністію — організували повстання, наприклад у Норильську. Серед в'язнів цих таборів було багато засуджених за участь у націоналістичному підпіллі. Більше 65 тисяч ув'язнених за членство в ОУН чи УПА та співпрацю з окупаційним режимом змогли повернутися додому, а також лідери греко-католицької церкви. Серед них пізніше і митрополит Йосип Сліпий.

В економіці відлига проявилася в децентралізації управління. За Законом «Про подальше вдосконалення організації управління промисловіс­тю і будівництвом в Українській РСР» територію України поділили на 11 економічних адміністративних районів. У кожному з них утворювали орган планування та управління місцевою промисловістю та будів­ництвом — раду народного господарства (раднаргосп). Отже, місцеві керівники отримали контроль над 90% підприємств та повністю над сільським господарством республіки.

Зміни стосувалася управління — з центру чи на місці — однак не змінювали суті. Так, місцеві керівники краще розуміли особливості свого району. Проте економіка всеодно лишалася плановою.
Медаль завжди має дві сторони. Для будівництва великих гідроелектростанцій на Дніпрі — Дніпродзержинської, Каховської, Кременчуцької — було затоплено значні території і утворено гігантські озера. Це назавжди змінило екосистему регіонів і Дніпра. Будівництво заводів хімічної галузі, що виробляли пестициди та інші хімікати для полів, також створювало додаткове навантаження на екологію.
Україну активно залучили до «гонки озброєнь», ключового елементу «Холодної війни», космічних перегонів та програми освоєння «мирного атома». Дніпропетровськ (нині Дніпро) став величезним центром ракетобудування. У 1957 році запустили перший штучний супутник Землі. Це ознаменувало початок «космічної ери». У 1961 році Юрій Гагарін став першою людиною, що здійснила політ у космос. Вклад України в цю подію був значним, зокрема і завдяки українському конструктору ракет та гуру космонавтики Сергію Корольову. А наступного року перший українець Павло Попович здійснив політ навколо Землі.

Першопочатковим завданням було також спростити бюрократичний апарат. Повноваження міністерств скорочували, а деякі з них ліквідували, зменшуючи кількість персоналу. Проте бюрократія завдала удару у відповідь. З утворенням республіканського раднаргоспу та інших структур рівень забюрократизованості лише зріс.

Водночас, УРСР отримала значний поштовх для економічного розвитку. Республіка стала великим будівельним майданчиком. Будували фабрики та заводи, виникали цілі нові галузі.

Безперечно, ракети і космічні апарати безпосередньо не впливали на добробут населення. Проте промисловість почала більш активно виробляти і товари народного вжитку. Розпочалася кампанія масового житлового будівництва, так званих, «хрущовок», що дозволило значній кількості людей переселитися з бараків і тісних комуналок у нове житло.

У соціальній сфері, провели пенсійну реформу та ввели деякі інші соціальні стандарти. Робітники отримали право вільно переходити на інше підприємство (так, вони його не мали). Також скасували кримінальну відповідальність за прогул. Селяни нарешті отримали паспорти, яких не мали, хоча паспортну систему ввели ще у 1932 році (вона тоді відіграла трагічну роль).

Найбільша відмінність економічної політики Хрущова і Сталіна проявилася у ставленні до села. Колгоспи отримали деяку господарську самостійність, на них послабили адміністративний тиск. МТС (машинно-тракторні станції) розформували, а їхню техніку викупили колгоспи. Вкладали кошти в модернізацію і залучення іноземного досвіду. Спробували підвищити матеріальну зацікавленість колгоспників, значно підвищили закупівельну ціну на сільськогосподарські продукти.

Проте, позитивні тенденції початкових років перекреслював знаменитий волюнтаризм та надмірна завзятість Хрущова. Одним із завдань шостої п'ятирічки (1956-60 роки) та семирічки (1959-65 роки) було «наздогнати і перегнати Америку за виробництвом м'яса, молока і масла на душу населення», як висловився сам Хрущов. Для цього потрібно було реалізувати три надпрограми:

освоєння цілинних земель (насамперед Казахстану та Сибіру);
розширення площ посівів кукурудзи;
надпрограма у тваринництві.

Власне, кукурудзяна програма Хрущова — напевно, його візитівка та найбільш впізнаваний символ. «Кукурудзяна лихоманка» зводила нанівець самостійність колгоспів, що мали вирощувати за вказівкою згори «царицю полів». Навіть там, де вона в принципі не могла рости.

Щоб виконати авантюрні плани сільськогосподарського виробництва, місцеві керівники вдалися до відвертих афер. Наприклад, для виконання відомого «рязанського дива» в одній області забили усіх тварин, навіть з приплодом, та ще й закупляли в сусідніх регіонах. Нереально завищений план поставки м'яса виконали, але лише одноразово.

У 1963 році першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест, який змінив на цій посаді Миколу Підгорного. Пізніше він згадував, що більшість місцевих керівників розуміли авантюрний характер досягнень, проте не наважувалися критикувати результати через захоплені відгуки Хрущова. Лише винести Сталіна з мавзолею було не достатньо. Важливо було йому не уподібнюватися.Зворотній результат від очікуваного дала ініціатива зменшити особисті земельні ділянки вдвічі. Селяни у такий спосіб мели отримати додатковий відпочинок для ефективнішої роботи в колгоспі. Як результат, поголів'я свійських тварин теж ско­ротилося приблизно вдвічі.

Виконання надпрограм замість економічного стрибка призвело до зменшення виробництва та підви­щення цін на м'ясо-молочну продукцію. Посуха 1963 року взагалі поставила країну на межу продовольчої кризи. Проте, цього разу для вирішення проблеми зерно завезли з закордону, що було суттєвою відмінністю від сталінських часів.

Підсумувати результати провалу економічної політики Хрущова знову допоможе анекдот:
«Біжать наввипередки Кеннеді та Хрущов. Кеннеді, звичайно, приходить першим. Наступного ранку радянські газети повідомляють: «М.С. Хрущов зайняв почесне друге місце. А Кеннеді — передостаннє».

Дайте відповіді на питання тесту до 22.00 10.11

Код доступу 1657602

посилання
join.naurok.ua