Після того, як Петро І вивів свої війська з Правобережжя, ті землі перейшли під владу Речі Посполитої. Але після затяжної Північної війни цей край був спустошений. Щоб заселити його селянами, магнати та королівські урядники звільняли новопоселенців від панщини на 15-20 років. Завдяки тому сільське господарство на Правобережжі швидко відновлювалося.
Маєтки магнатів за розміром та розкішшю не поступалися королівським. Але ж, щоб утримувати пишні палаци з військовими залогами, потрібні великі кошти. Тому після завершення пільгового терміну для новопоселенців магнати швидко відновили на Правобережжі фільварки, а панщина знову сягнула 4—6 днів на тиждень. Зросли і повинності: селян активно залучали до будівництва і ремонту панських осель, шляхів та мостів. Окрім того, з кожного селянського двору збирали продукти.
Ситуація у містах не була кращою. Багато з них здрібніли, втратили магдебурзьке право і перейшли під пряме управління королівських урядників або магнатів. Ремесла і промисли занепали. Православні єпархії під тиском короля та сейму поступово приймали унію.
Зверніть увагу — це важливо!
Відновлення панщини та переслідування православних зумовили часті селянські повстання на Правобережжі. Шляхта називала повсталих селян гайдамаками, тобто свавільниками, бунтівниками. Насправді гайдамаки були борцями за національне, релігійне і соціальне визволення. Інколи селянам допомагали запорожці, які мали кращий військовий досвід та озброєння. Гайдамаки руйнували маєтки землевласників, знищували документи тощо, але їх повстання були розрізненими: то в одному місці селяни візьмуться за зброю, то в іншому, через це гайдамаки раз-по-раз зазнавали поразок.
1768 р. польський король під тиском Російської імперії зрівняв у правах православних, протестантів та католиків. Тоді римо-католицька шляхта України об’єдналася у містечку Бар (нині Вінницька обл.) в конфедерацію (політичний союз), щоб примусити короля відмовитися від свого рішення. Так утворилася Барська Конфедерація 1768 р. На допомогу польському королю прийшли війська Катерини II.
Українці сприйняли появу російського війська як сигнал до дії. У травні 1768 р. розпочалася Коліївщина - велике гайдамацьке повстання, яке отримало свою назву від слова «колоти». З Київщини повстання швидко поширилось на Брацлавщину, Поділля і Волинь. На звільнених землях запроваджувалося козацько-селянське самоврядування. Повстанці проголосили гетьманом запорожця Максима Залізняка, а іншого лідера - Івана Гонту - уманським полковником. І це повстання король придушив за допомогою військ Катерини II.
На Правобережній Україні для підтримання порядку розміщувалася 3-тисячна регулярна коронна армія. Разом з тим, кожний магнат для охорони своїх маєтків утримував власну «надвірну міліцію», тобто приватну охорону. Найманцям надавали коня, рушницю, спис, пару пістолів, порох. За службу вони отримували платню, земельні наділи та звільнялися від виконання селянських повинностей. Тому «надвірну міліцію» називали ще козацькою.
Детальніше про...
Коліївщину — гайдамацьке повстання 1768—1769 рр.
Запорожці знали про скрутне становище українців на Правобережжі, тому знайшлося декілька сміливців, які 1767 р. записалися послушниками до Мотронинського монастиря біля Чигирина і розпочали підготовку визвольного повстання. 18 травня 1768 р. - у День Святої Трійці - після завершення богослужіння запорожець Максим Залізняк перед велелюдним зібранням прочитав «Золоту грамоту», де імператриця нібито дозволяла гайдамакам піднятися на повстання. Цей документ був вигаданим, але люди в нього повірили та й сам Максим сподівався на підтримку православної імператриці. Спалахнуло повстання. Коли гайдамаки наблизились до міста Умані, на бік повсталих перейшла уманська козацька міліція на чолі з Іваном Гонтою. Розпочалася облога, а згодом перемовини, під час яких шляхтичі в місті мало не повбивали делегатів від Залізняка і Гонти. Тоді повстанці вдерлися до Умані і вчинили там страшенний погром. 11 червня 1768 р. вони проголосили М. Залізняка гетьманом, а І. Гонту - уманським полковником. В Київщині і Брацлавщині запровадили козацький устрій з поділом на полки та сотні. Тим часом до Умані підійшли війська Катерини II, яких повстанці вважали своїми союзниками. Генерали імператриці ввечері запросили старшину на бенкет, а зранку їх роззброїли і полонили. Залізняка та інших запорожців як «російських підданих» засудили до побиття батогами та довічного заслання до Нерчинських копалень. По дорозі вони, щоправда, втекли, але згодом були впіймані. Івана Гонту та решту «польських підданих» королівські урядники стратили після катувань у с. Серби (нині с. Гонтівка на Вінниччині). Як представники свого часу, повстанці проявляли надмірну жорстокість до своїх ворогів і самі зазнавали такої ж, коли потрапляли до них у руки. В пам’яті українців вони залишилися героями і були оспівані в народних думах, піснях, легендах і переказах.
Зверніть увагу — це важливо!
У XVIII ст. Буковина входила до складу Молдови, яка визнавала протекторат Туреччини, Східна Галичина - до Речі Посполитої, а Закарпаття у складі Угорщини перейшло під владу австрійських цісарів. У всіх згаданих землях проходили процеси денаціоналізації заможної частини українців, які поступово забували про своє коріння і прагнули бути поляками, угорцями, румунами тощо. І у всіх країнах однаково важко жилося селянам.
Селяни-кріпаки, наймити та інші знедолені тікали в Карпати, де створювали невеликі загони. Так зародився рух опришків (з латинської «знищувач», «порушник»). Саме Карпати поєднали народних месників Буковини, Галичини і Закарпаття. Опришки зненацька нападали та грабували заможних землевласників, купців, орендарів тощо і швидко відступали. Частину відібраного вони роздавали бідним, а решту ділили між собою. Були озброєні рушницями, пістолями, сокирами і ножами.
Піднесення опришківського руху у 1738—1745 рр. пов’язане з ім’ям Олекси Довбуша. До його загону, що діяв у Галицькому Прикарпатті, входило від 30 до 50 людей, але завдяки частій зміні розташування у магнатів складалося враження, що їх значно більше. Селяни допомагали опришкам: повідомляли про небезпеку, переховували та годували. Тож галицька шляхта довго не могла спіймати повстанців. Тоді була оголошена винагорода тому, хто вб’є чи впіймає О. Довбуша. Саме від кулі зрадника він і загинув. Але боротьба опришків та гайдамаків не пройшла безслідно. Вона таки привела спочатку до зменшення панщини, а у сер. XIX ст. - до скасування кріпосного права. Тільки після тих заходів рух опришків почав згасати.
Немає коментарів:
Дописати коментар