Зародження культури бароко. Становлення нової європейської науки

Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко (від італ. bаrоссо — вигадливий, химерний), який у XVII ст. поширився в інших країнах Європи і Америки та проіснував до кінця XVIII ст. Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом. Воно стало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Почуттєвий характер цього мистецтва, у якому митець ігнорує розміри і норму, зображує контрасти, які створюють ілюзію реальності, справляє велике враження на глядача. Мистецтво бароко поширюється як мистецтво католицької Контрреформації. Одночасно протягом XVII ст. — «століття бароко» — відбулася наукова революція, яка поклала край середньовічному баченню світу.

Великими майстрами живопису епохи бароко були голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.

Рембрандт ван Рейн. У 30-ті рр. XVII ст. Рембрандт ван Рейн

(1606—1669) був найпопулярнішим художником Голландії. Відомим його зробила картина «Урок анатомії доктора Тульпа» — груповий портрет доктора Тульпа з учнями. Рембрандт уперше, створюючи груповий портрет, вирішив відмовитися від традиційної композиції, де всі персони позують художнику. На його картині учні оточили стіл в анатомічному театрі, на якому лежить тіло людини, і слухають пояснення доктора Тульпа. Художник зумів показати різну реакцію на кожному з облич учнів. Деякі з них, наче стурбовані появою глядачів, дивляться їм просто у вічі. Картина мала величезний успіх.Рембрандт створив багато картин, щоразу все наполегливіше намагаючись відійти від усталених норм, дивуючи сучасників незвичністю творчої манери.

Вінцем життя і творчості геніального художника стала картина «Повернення блудного сина» — біблійний сюжет про гультяя, який, втративши геть усе в житті, повернувся в рідний дім, до батька.

Пітер Пауль Рубенс. Пітер Пауль Рубенс

(1577—1640) був центральною фігурою фламандського мистецтва XVII ст. Спільною рисою, що об’єднувала фламандське мистецтво з голландським, була любов до життя в усіх його проявах. Однак якщо на картинах голландських майстрів превалювали побутові сцени, портрети бюргерів і міщан, то фламандські художники мали малювати те, що влаштовувало католицьку церкву і дворян.

У творчості Рубенса ці особливості проявилися найбільш яскраво. Як придворний художник іспанського намісника у Фландрії, він постійно був перевантажений замовленнями від дворян, церкви, але знаходив час виконувати дипломатичні доручення. Майстер написав сотні картин, уславлюючи в яскравих барвах силу, мужність, красу людських почуттів і вчинків.У Рубенса було багато картин на історичні теми. Одна з найвідоміших серій — «Життя Марії Медичі» — складається з 21 твору, де він зобразив і реальних історичних осіб, і міфологічних персонажів, відтворив реалії тогочасної історичної епохи. Творчість Рубенса справила величезний вплив на становлення фламандської школи живопису, а його роботи відомі в усьому світі.

Дієго Веласкес. Сучасники називали іспанського майстра Дієго Веласкеса (1599—1660) «живописцем істини». Із 1623 р. до кінця життя він був придворним художником іспанського короля Філіппа IV. Провідне місце в його творчості посідали портрети. Іспанська аристократія не вимагала, щоб її малювали красивішою, ніж вона була насправді, — вона пишалася своїм походженням, а не мінливою красою. Веласкес писав портрети членів королівської родини, іспанських дворян та їхніх дружин. При цьому він ніколи не відмовлявся від зображення правди, малював людину такою, якою вона була. Папа Інокентій, побачивши, яким його зобразив Веласкес, промовив: «Занадто схожий».Наприкінці життя митець створив картину «Пряхи», де розкрив красу простих жінок-робітниць, які виткали килим, а поряд із ними — придворних дам, що розглядали готову роботу. Це було останнє велике полотно Веласкеса. Він присвятив своє життя служінню істині пензлем художника.

Гуманізм Сервантеса. Творчість Мігеля де Сервантеса Сааведри (1547—1616) вважають вершиною іспанської літератури XVII ст. Головним у творчості письменника є роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі».

Головний герой роману, дворянин Алонсо Кіхано, що уявив себе мандрівним рицарем, мріяв відродити рицарські часи тоді, коли вони вже давно минули. Він один не розумів цього та як останній «рицар сумного образу», являв собою кумедну постать. Дон Кіхот намагався самотужки змінити існуючі порядки, захистити вдів і сиріт, покарати винуватців їхніх страждань. Насправді ж він створював тільки безладдя. Проте мотиви його вчинків — людяні та шляхетні.

Герой Сервантеса — справжній гуманіст. «Нехай сльози бідняка, — казав Дон Кіхот, — викличуть у тебе за однаково сильного відчуття справедливості більше співчуття, ніж скарги багатія». У цих словах — відлуння думок, що були занадто сміливими, навіть небезпечними в Іспанії XVII ст. У романі Дона Кіхота супроводжує його вірний товариш — селянин Санчо Панса. Він часто буває незграбним, смішним, але водночас є носієм народного гумору, характеру й мудрості.

Розвиток медицини й математики. Розвиток наукових знань у XVI—XVII ст. відіграв важливу роль у становленні нового суспільства у європейських країнах. Період XVII ст. став часом, коли було зроблено вирішальні кроки в пізнанні людини й законів Всесвіту, що заклали підвалини нового природознавства.

Значних успіхів було досягнуто в розвитку анатомії. Почали провадитися систематичні анатомічні розтини, що дало змогу висунути нові теорії про природу людського організму та винайти нові методи лікування хвороб. Італійський медик Андреас Везалій (1514—1564) видав у 1543 р. фундаментальну працю «Про будову людського тіла». Незважаючи на переслідування духовної та світської влади, Везалій робив розтини людських тіл, вивчаючи анатомію людини. Його ім’я залишилося назавжди в історії медицини як людини, що зруйнувала вікові забобони про побудову людського тіла і започаткувала сучасну анатомію.

Іспанський вчений Мігель Сервет (1511— 1553) відкрив і описав систему кровообігу людини. За сміливість наукових поглядів і незалежність у думках його було страчено.

Існування кровообігу людини було підтверджено під час анатомічних досліджень Везалія, а англійський лікар та анатом Вільям Гарвей (1578—1657) завершив вивчення цієї теми, створивши теорію кровообігу людини. Згодом Гарвей почав вивчати, як зароджується людське життя. Сутність своїх дослідів він підсумував у вислові: «Усе живе — із яйця». Медичні світила тогочасної Європи не сприйняли його відкриттів, але він не здавався. Сучасники зрозуміли й визнали заслуги вченого лише наприкінці його життя.Вчений-аматор Антоні ван Левенгук (Нідерланди) (1632—1723) винайшов мікроскоп, який дозволив йому зробити чимало важливих відкриттів. Найбільше їх було здійснено в 1674 р., коли він першим дослідив і довів існування мікробів. У краплині води Левенгук відкрив цілий новий світ.

Астрономія (від грец. «зоря» та «закон») — наука про будову і розвиток космічних тіл та всього Всесвіту.

Із кінця XVI ст. розвивалися майже всі галузі математики. Набула сучасного вигляду алгебра.

Французький математик Франсуа Вієт (1540—1603) започаткував літерні позначення й заклав основи загальної теорії рівнянь, завдяки чому він вважається засновником нової алгебри. Ще один французький математик і філософ Рене Декарт (1596—1650) установив взаємозв’язок між теорією рівнянь і геометрією та відкрив нову дисципліну — аналітичну геометрію. Основи своєї теорії він виклав у праці «Міркування про метод». Нові методи розрахунку нескінченно малих величин запропонував професор Болонського університету Бонавентура Кавальєрі (1598—1647) у праці «Геометрія неподільних». У розробці цього методу значну роль відіграли також Йоганн Кеплер (Німеччина) і Рене Декарт. Останній ввів до наукового обігу поняття змінної величини.

Розвиток астрономії. Бурхливий розвиток мореплавства в Нові часи сприяв становленню наукової астрономії. Саме в астрономії було зроблено відкриття, що завдали нищівного удару старій системі поглядів на будову Всесвіту.

За цією системою, що базувалася на поглядах Арістотеля і Птолемея, у центрі світу була розташована непорушна Земля, навколо якої оберталися Місяць, Сонце та зорі.

Хибність старої теорії довів польський вчений Миколай Коперник (1473—1543). Унаслідок досліджень він дійшов висновку, що Земля разом з іншими планетами обертається навколо Сонця й навколо власної осі, та створив геліоцентричну систему (із Сонцем у центрі). Свої погляди він виклав у відомій праці «Про обертання небесних тіл». Коперник створював її впродовж 40 років, але, розуміючи, яку реакцію вона викличе, боявся надрукувати. Книга вийшла у світ у день смерті вченого й супроводжувалася обережною передмовою видавця, у якій він репрезентував викладену в книзі теорію як цікаву гіпотезу. Праця «Про обертання небесних тіл» була засуджена католицькою церквою і з 1616 аж до 1822 р. згадувалася в «Індексі заборонених книг».

Наступний крок у дослідженні Всесвіту здійснив італієць Джордано Бруно (1548— 1600). На відміну від Коперника, який центром Всесвіту вважав Сонце, Бруно обґрунтував ідею нескінченності Всесвіту, де існує безліч світів з окремими сонцями. За поширення цих поглядів він був заарештований, провів вісім років у в’язниці, але так і не зрікся своїх переконань. За вироком суду інквізиції його було звинувачено в єресі та спалено на багатті. Усі твори Дж. Бруно було внесено до «Індексу заборонених книг», де вони перебували до останнього видання в 1948 р.

Італійський вчений Галілео Галілей (1564—1642) зробив телескоп зі збільшенням у 32 рази й розпочав із його допомогою регулярні дослідження. Він переконався в безмежності зоряного простору, відкрив гори на Місяці, плями на Сонці та супутники, що оточують Юпітер. Усе це підтверджувало правильність теорій М. Коперника та Дж. Бруно. У 1632 р. він видав працю «Діалоги про дві найвідоміші системи світу — Птолемееву та Коперникову», де навів незаперечні докази правильності теорії Коперника. За цю книгу церква влаштувала суднад 70-річним астрономом. Після п’яти місяців принижень і допитів Галілей зрікся своїх поглядів. За легендою, після цього він вигукнув: «А все-таки вона обертається!»До кінця своїх днів Г. Галілей перебував під наглядом інквізиції, йому заборонили писати й видавати свої праці. В останні роки життя він досяг значних успіхів у фізиці — відкрив закони сучасної механіки. Лише у 80—90-х рр. XX ст. католицька церква визнала, що засудження вчених було помилковим, і погодилася з їхніми поглядами на будову Всесвіту.

Дайте відповіді на питання тесту:

Посилання join.naurok.ua Код доступу 2304241