Суспільно-політичне становище 1907-1914 рік. Столипінська аграрна реформа 1906-1911 рр.

1.Перегляньте відео 

2.Опрацюйте теоретичний матеріал

Встановлення столипінського режиму

Після поразки революції 1905–1907 рр. по всій країні встановився режим, що одержав назву столипінський за ім’ям голови царської Ради міністрів П. А. Столипіна. Він характеризувався:

1) розпуском II Державної думи, яка виявила непослух царю, і виданням 3 червня 1907 р. нового виборчого закону, у якому ще більше обмежувалися права робітників, селян, неросійських народів. Так був здійснений третьочервневий державний переворот. За новим виборчим законом виборчі права мали тільки 15 % населення країни. Вибори до III Державної думи, проведені влітку та восени 1907 р., дали царизму очікуваний результат: Дума стала «слухняною». Від України обрано 111 делегатів: 64 поміщики, 13 священиків, 20 селян;

2) лавіруванням уряду Столипіна між різними класами, що одержало назву бонапартизму. У складі III Думи був блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в III Думі було дві більшості: правооктябристська й октябристсько-кадетська. Уряд Столипіна балансував між цими таборами;

3) наступом на революційні сили, на права робітників, селян та їхні партії; царський уряд розгромив робітничі організації, профспілки, закривав робітничі газети й журнали;

4) насадженням ідеології великодержавного шовінізму й посиленням національного гніту. В Україні царизм переслідував українську мову та культуру, забороняв видання українських газет, журналів, художньої літератури. Царська влада закривала українські клуби й гуртки. Було закрито культосвітнє товариство «Просвіта», циркуляр Столипіна 1910 р. забороняв «інородцям» створювати товариства, клуби, видавати газети рідною мовою.

Столипінська аграрна реформа в Україні

Причини реформи

1. Прагнення царизму відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі й закріпити в них приватновласницькі настрої.

2. Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі американським шляхом, того, що селянська громада є гальмом на цьому шляху.

3. Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність в європейській частині країни шляхом переселення найбільш революційної й вибухонебезпечної частини селян у східні райони Росії.

Заходи Столипіна

1. Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам дозволялося виходити з громади й закріплювати землю у приватну власність. Тим самим руйнувалося громадське землеволодіння.

2. Створення на селі хутірського й відрубного господарства.

3. Проведення переселенської політики.

Хід реформи в Україні: здійснення реформи було покладено на губернські та волосні землевпорядні комісії.

1. В Україні з 1906  до 1915 рр. із громади вийшли 468 тис. дворів, або 30 % від загальної кількості громадських земель. Причому на Правобережжі та в Полтавській губернії громадське землеволодіння зникло зовсім.

2. У ході формування хутірських і відрубних господарств Столипін хотів створити міцну мережу заможних селян-хазяїв, які б стали опорою держави на селі. Однак досягти поставленої мети не вдалося. В Україні до початку 1916 р. було створено 440 тис. хутірських і відрубних господарств, або 13 % від загальної кількості.

3. Для надання допомоги селянам в організації хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі й продавав їх селянам.

4. У ході проведення переселенської політики Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру. З тих, що виїхали туди в 1906–1912 рр., близько 1 млн. — з України.

Підсумки реформи:

1. Столипінська аграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861 р. наступним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну.

2. Вона прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі.

3. Однак в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставлених цілей, оскільки реформа не встигла (зокрема й через загибель ініціатора реформи в 1911 р. в Києві в результаті теракту) зруйнувати економічну основу феодальних відносин — поміщицьке землеволодіння.

Промислове піднесення

Посилення експлуатації та загальний світовий підйом економіки в 1907–1910 рр. призвели до промислового піднесення в 1910–1914 рр., що виявилося в:

· прискореному розвитку Донецько-Криворізького району;

· зростанні довжини залізниць;

· концентрації промисловості й монополізації (появі картелів, синдикатів, трестів);

· залученні іноземного капіталу (в Україні в 1913 р. — 83 іноземні компанії контролювали 70 % видобутку вугілля та руди, 90 % виробництва чавуну й коксу, близько 80 % продукції машинобудування).

Поширення ідеї незалежності України

Національно-визвольний рух характеризувався різнорідним класовим і соціальним складом. У ньому брали участь робітники, селяни, представники буржуазії й поміщиків, інтелігенції.

У національно-визвольному русі було три основні напрямки:

· національно-ліберальний напрямок — «Товариство українських поступовців» (М. Грушевський, Л. Юркевич, Д. Донцов) — широка напівлегальна безпартійна організація, створена після поразки революції 1905–1907 рр. Видавала журнал «Дзвін». Виражала ідеї класового миру на національній основі, домагалися поступової культурної, а потім і політичної автономії України;

· національний напрямок (В. Липинський, В. Шемет, Н. Лікоть). Своє головне завдання вбачали в дозволі викладання українською мовою в початковій школі, випуску історичної й художньої літератури, відновленні гідності української політичної нації;

· революційно-соціаліcтичний напрямок (сильно ослаблені протягом доби політичної реакції 1907–1914 рр. українські соціалістичні партії — УСДРП, «Спілка», гуртки українських есерів).

У цілому ж ідея державної незалежності України на початку XX ст. за популярністю серед передової інтелігенції значно поступалася ідеям автономізму, федеративного устрою майбутньої демократичної Росії, що позначилося на перебігу подій 1917–1921 рр.

Боротьба царизму з українським національно-визвольним рухом

Закономірним наслідком наступу столипінської реакції в Україні було значне посилення національного гніту. У березні 1908 року в Києві був створений клуб російських націоналістів, який мав на меті протидіяти польському тискові й українофільству. Російське самодержавство було стривожене наслідками думських виборів, пожвавленням українського національно-визвольного руху, діяльністю українських, польських, єврейських політичних сил. Головний удар царизму був спрямований проти українських патріотичних організацій та об'єднань.

Російські націоналісти кваліфікували український рух «як австрійську інтригу», що загрожує національній безпеці. Члени київського клубу називали українофілів «мазепинцями», що було синонімом державних злочинців. Себе ж частина клубу вважала «богданівцями», тобто прихильниками курсу Богдана Хмельницького на єдність Росії й України. Завдяки підтримці Петра Столипіна в умовах реакції клуб російських націоналістів став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії.

Під час практичної реалізації своєї антиукраїнської політики царський уряд заборонив викладання українською мовою в школах, де воно було запроваджене без попереднього дозволу під час революції. Для цього навіть скасовано циркуляр міністра освіти 1906 року, яким дозволялося вчителям «використовувати малоросійську мову для роз'яснення того, що учні не розуміють». Натомість з'явився новий документ, що суворо забороняв учителям спілкуватися з учнями рідною мовою навіть у позаурочний час.

20 січня 1910 року П. Столипін видав спеціальний циркуляр, що забороняв будь-яку реєстрацію чужорідних, інородницьких організацій, товариств і видавництв. Українці, як і інші неросійські пригноблені народи країни, згідно зі столипінським циркуляром принизливо оголошувалися «інородцями». їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, а й на вулицях міст і сіл, декламувати вірші національних поетів. У роки столипінської реакції було закрите товариство «Просвіта» та інші українські культурно-освітні клуби й організації, заборонено продавати українські книжки, навіть Євангеліє українською мовою, конфісковували-ся твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. Під загрозою тюремного ув'язнення заборонялося передплачувати українські газети й журнали. Антиукраїнські репресивні дії не припинилися навіть після вбивства П. Столипіна у вересні 1911 року в Києві.

Товариство українських поступовців (ТУП)

В умовах жорстокого переслідування царськими властями українська соціал-демократія, представлена УСДРП і Спілкою, не змогла виробити чіткої тактики своєї діяльності та взаємодії з іншими партіями та громадськими організаціями. У 1909 році Спілка розпалася, а тогочасні керівники УСДРП С. Петлюра та В. Садовський вирішили укласти союз із новоствореним (1908 рік) міжпартійним політичним блоком українських ліберальних діячів — Товариством українських поступовців (ТУП).

Лідерами ТУП були М. Грушевсъкий, С. Ефремов, Є. Чикаленко. У цей складний час вони закликали всі українські політичні сили консолідуватися в боротьбі за національне відродження. Товариство обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу й залишалося в умовах столипінського режиму єдиною легальною українською організацією. Своїми найближчими завданнями тупівці вважали українізацію освіти, діяльності громадських установ, суду й церкви. Політичну лінію Товариства проводила газета «Рада». У центрі уваги блоку була діяльність «Просвіти», українського Наукового товариства ім. Шевченка, що діяло в Києві з 1907 року. Чільне місце відводилося також питанням відстоювання українських інтересів у Державній думі. Проте як третя, так і четверта російські Державні думи рішуче відхилили внесені групою українських депутатів запити про вживання української мови в початкових школах і судах.

Справа Бейліса

Щоб розколоти єдиний національно-визвольний фронт пригноблених народів, царський уряд намагався поширити в Україні антисемітські настрої. Навесні 1911 року в печерах Бабиного Яру було знайдене тіло 13-річного Андрія Ющинського. І хоч поліція дуже швидко виявила вбивць (кримінальних злочинців), члени російських чорносотенних організацій поширювали чутки, ніби це зробили євреї для одержання християнської крові на Великдень. За підозрою в скоєному злочині був заарештований М. Бейліс. Судовим процесом самодержавство намагалося спричинити єврейські погроми. «Справа Бейліса» закінчилася резонансним судовим процесом у Києві.

• На захист М. Бейліса виступила передова демократична громадськість України й Росії. Гнівні слова протесту проти провокацій царизму висловили М. Грушевський, А. Шептицький, С. Сфремов, В. Короленко та багато інших відомих діячів. Присяжні, серед яких була більшість українців, виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

Українське питання в ІІІ та IV Державних думах

• Березень 1908 р. Обговорення законопроекту про введення української мови в початкових школах. Не був прийнятий
• Грудень 1909 р. Законопроект про запровадження рідної мови в місцевих судах. За результатами голосування використання української мови в судочинстві було заборонено
• Жовтень 1910 р. Повторний розгляд питання впровадження української мови у початковій школі. Не був прийнятий
• Червень 1913 р. Фракції кадетів і трудовиків внесли запит до уряду з приводу переслідування в Україні українських громадських установ
• Лютий 1914 р. Фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів у своєму запиті до уряду звинуватили міністра внутрішніх справ, що заборонив святкувати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, у перевищенні своїх владних повноважень

Основні вимоги, сформульовані в «українській платформі» Товариства українських поступовців у квітні 1912 р.

• Запровадження загальної освіти українською мовою
• Викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх і вищих навчальних закладах
• Запровадження української мови в церкві, судах і громадських організаціях
• Скасування заборони на ввезення із-за кордону літератури, виданої українською мовою

Західна Україна.

Характерно, що саме в цей час у Західній Україні, на Буковині, Закарпатті активізувався рух «москвофілів» — українців за походженням, які під впливом московської держави, часом і за фінансової та іншої підтримки від державних та недержавних структур Москви, Петербурга, Києва, наприклад, «Союза русского народа», вважали себе етнічними росіянами. На Галичині найбільш помітним був депутат австрійського парламенту Д. Марков, на Буковині — К. Бугайчук, Є. Ковак. Вони не визнавали назви «Україна», «український», а в «замовних» дослідженнях доводили, що назва «Україна» вигадана поляками і стосується лише кількох губерній в Росії, заперечували необхідність українського університету у Львові: «Культурную необходимость они (студенти. — Авт.) признают только русскому университету, а тем временем требуют учреждения кафедр русского языка и литературы во Львовском и Черновицком университетах»

Дайте відповіді на питання тесту, зайдіть за посиланням join.naurok.ua Код доступу 6426502 тест відкритий до 22.00 21.04

УРОК 2 

1.Ознайомтеся з теоретичним матеріал

У сільському господарстві України на початку століття відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фермерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Незважаючи на підтримку царським урядом поміщиків, селянська земельна власність зростала. У самому селі значно прискорився процес диференціації селянства: земля та засоби виробництва належала заможним селянам. Це призводило до зубожіння та обезземелювання значної частини селянства. У 1905 р. в Україні частка безземельних та малоземельних селян становила близько 56 %.

У 1905 р. в Україні 31 тис. поміщиків володіли 10,9 млн десятин землі, тоді як 3 млн селянських дворів мали 20 млн десятин надільної землі.

Столипінська аграрна реформа (9 листопада 1906 – 1911/1916 рр.)

2.Ознайомтеся з матеріалом з Вікіпедії про Столипінську реформу

МАТЕРІАЛ З ВІКІПЕДІЇ

П.А.Столипін

(1862 – 1 вересня 1911рр, Київ М. Богров) (1906 р. – міністр внутрішніх справ (квітень), прем’єр-міністр (липень), 10 покушений)

3.Опрацюйте презентаційний матеріал

Основні заходи аграрної реформи:
• дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння;
• створення хуторського та відрубного господарства;
• надання кредитної допомоги селянам через селянський поземельний банк;
• проведення переселення селян з європейської частини держави, де землі не вистачало, до Сибіру, на Далекий Схід, у Середню Азію.

Тим самим Столипін хотів убити двох зайців: дати селянам землю, вивезти їх з перенаселених районів, позбавившись незадоволених мало- і безземеллям. Планувалось, що реформа сприятиме зміцненню держави взагалі, оскільки, крім аграрних перетворень, вона передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти.
Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства.
В Україні з 1906 по 1915 pp. з общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13 % загальної кількості). Для допомоги селянам у створенні хутірського господарства запровадили Селянський поземельний банк. Цей банк купував у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 pp. купили в банку 480 тис. десятин землі, з них хутірські та відрубні господарства 82,6 % . Банк підняв ціну землі з 105 крб. за десятину в 1907 р. до 136 крб. у 1914 р. Діяльність банку сприяла зміцненню заможних селянських господарств. Якщо селяни не могли виплатити щорічні внески і проценти, то земля поверталася назад до банку. Протягом 1906—1917 pp. селяни викупили в основному в поміщиків більше 7 млн. га землі. Унаслідок цього в них опинилося 65% усієї землі і на одне господарство вже припадало 8,6 га.

Результати реформи в Україні

1. Упродовж 1907—1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю:

• на Правобережжі — 48 % селян,
• на Півдні — 42 %,  
• на Лівобережжі — 16,5 %

2.     Селянський земельний банк протягом 1906—1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької

3.     На нові землі протягом 1906—1912 рр. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн. осіб; щоправда майже чверть повернулися додому

Валовий збір зернових:

• 1900-1902 рр. – 775 млн. пудів
• 1910 – 1913 рр. – 1070 млн. пудів (1912 р. – 1200 млн. пудів)

Запам'ятайте дати та поняття, згадані у теоретичному матеріалі