ПЕРЕД ТИМ ЯК ДАТИ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ, опрацюйте теоретичний матеріал
join.naurok.ua
На початку 1870-х рр. громадівський рух знову пожвавився. Очолила його, як і раніше, Київська громада. Більше половини її членів були представниками старшого покоління українофілів, через що пізніше її стали називати Старою Громадою, на відміну від нових студентських Молодих громад.
Першими виданнями, що з’явилися на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народні південноруські казки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. Зусиллями громадівців побачили світ 7 томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, проведеної в 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом Павла Чубинського.
Пісня «Ще не вмерла України...» на музику М. Вербицького зі словами з вірша П. Чубинського (перший куплет і приспів) стала основою Державного гімну України. Праця цього видатного громадського діяча і етнографа дала змогу встановити етнографічні кордони майбутньої української держави.
Скориставшись послабленням цензури на початку 1870-х рр., громадівці розпочали публікацію серії українських популярних книжок (зокрема, «Про українських козаків...» М. Драгоманова, «Катерина» Т. Шевченка, «Запорожці» І. Нечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селян. У 1874-1875 рр. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Київський телеграф», перетворивши її на власний друкований орган.
У 1873 р. стараннями Старої Київської громади було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, форми діяльності якого давали змогу легалізувати роботу громадівців. Офіційно відкриття київського осередку ініціював київський, подільський і волинський генерал-губернатор князь О. Дондуков-Корсаков. Метою відділу було збирання та публікація етнографічних і статистичних матеріалів про населення Південно-Західного краю.
На березень 1876 р. кількість членів відділу становила 190 осіб. У ньому працювали найактивніші громадівці - історики В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, правознавець О. Кістяківський, економісти М. Зібер, С. Подолинський, філолог П. Житецький, етнографи О. Афанасьєв-Чужбинський, Ф. Вовк, П. Чубинський, І. Рудченко, О. Русов, композитор М. Лисенко та ін. Вони зібрали й підготували до видання численні матеріали з етнографії, археології, статистики, історії, географії, природознавства, економіки, що мали велику наукову цінність. Так, 1874 р. було проведено одноденний перепис населення м. Києва. У 1874-1875 рр. підготовлено й видано «Історичні пісні українського народу» з поясненнями та коментарями В. Антоновича і М. Драгоманова. Вийшли друком також «Чумацькі народні пісні», зібрані І. Рудченком, з додатком - нотами, що їх підготував М. Лисенко; опубліковано твори М. Максимовича тощо.
Найвидатнішою подією в науковому житті стала участь членів відділу у III Всеросійському археологічному з’їзді у Києві в 1874 р. Діячі відділу ознайомили європейський світ зі здобутками української науки: історії, мови, літератури, археології та етнографії.
Титульний аркуш «Історичних пісень українського народу»
Члени Київської громади - учасники III Археологічного з’їзду 1874 р.
М. Драгоманов стоїть другий від вікна, П. Житецький стоїть другий праворуч біля стіни. Сидять на стільцях (зліва направо) М. Лисенко, П. Чубинський, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький. Поміж Нечуєм-Левицьким і Старицьким нахилений В. Антонович. Перед Нечуєм-Левицьким сидить О. Русов.
Один з найактивніших діячів Київської громади. Автор численних праць з історії, літературознавства, фольклористики та інших наукових галузей і дисциплін, викладач Київського університету. Через переслідування російським царатом за участь у громадівському русі у 1876 р. емігрував за кордон. Став першим діячем модерного часу, який познайомив Європу з українським питанням.
За фінансової підтримки Старої Київської громади М. Драгоманов започаткував видання першого українського політичного часопису «Громада» (протягом 1878-1882 рр. вийшло друком 5 томів збірника). М. Драгоманов критикував «старих» українофілів за аполітичне культурництво, прагнучи зорієнтувати українську справу на європейські взірці. Радикальні політичні погляди спричинили розрив з Київською громадою, який стався 1886 р.
М. Драгоманов намагався спрямувати український рух на боротьбу за федералізацію в межах Російської та Австро-Угорської імперій. Він не вірив у можливість відновлення національної державності.
Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Які недоліки, на думку М. Драгоманова, були притаманні національному рухові у 1870-ті рр.? 2. Як М. Драгоманов сподівався поширити ідеї соціалізму, прихильником яких він був? У чому вбачав відмінність у діяльності соціалістів у підавстрійській та підросійській Україні? 3. Чим політичні погляди М. Драгоманова 70-80-х рр. 19 ст. відрізнялися від поглядів лідерів Старої Київської громади?
З автобіографії М. Драгоманова: «...У Києві я застав велике пожвавлення українців. Старші (здебільшого вчителі гімназій) складали зерно нововідкритого Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, молоді студенти збиралися в гуртках і працювали над словником, думали і про популярні книжки... Але не сподобалося мені в київських українофілах багато що: по-перше, поступливість офіційному світові і загравання з консервативними колами, а серед молоді навіть ворожнеча до радикалів, як тоді називали соціалістів; по-друге, велика відсталість від європейських ідей, наукових і політичних, і претензії вирішувати всі питання одним національним духом, яку московських слов'янофілів...
Будучи соціалістом за своїми ідеалами, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому й більш досяжне за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань. Оскільки Україна, моя батьківщина, поділена на дві частини - австрійську і російську і оскільки в першій існує певна політична свобода, якої в Роси немає, то, по-моєму, діяльність соціалістів у кожній частині повинна бути різна: в Австрії можна приступати до організації власне соціалістичної партії з робітників і селян-русинів у союзі з поляками і євреями, в Росії ж треба насамперед добитися політичної свободи, соціалістичні ж ідеї можуть поки що поширюватися в Росії тільки науково-літературним способом. Одержати ж політичну свободу в Росії українська нація, на мою думку, може не шляхом сепаратизму (від лат. separatus - відокремлення. - Авт), а тільки разом з іншими націями й областями, шляхом федералізму».
Від 90-х рр. 19 ст. національний рух поступово набуває рис політичного. Рушієм цього процесу стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. харківські та київські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і Віталій Боровик утворили українську таємну організацію «Братство тарасівців».
Братство назвали на честь Кобзаря. Братчики зблизилися з подружжям Олександра та Софії Русових і разом з ними створили Молоду громаду, члени якої діяли в найбільших містах Наддніпрянщини. Найактивнішим був харківський осередок «Братства» під керівництвом І. Липи. Братчики заходилися організовувати читання лекцій, постановки п’єс і свят на честь Т. Шевченка тощо.
У справах організації І. Липа потоваришував із Борисом Грінченком, який учителював тоді зі своєю дружиною Марією в с. Олексіївці на Харківщині. Восени 1892 р. І. Липа відвідує Грінченків у селі, протягом тижня проводячи час у дискусіях з господарями. «Скільки було розмов, суперечок, планів, - згадує про І. Липу Марія Грінченко. - То був час, коли упадало старе українофільство, а на життєву арену виходило молоде “свідоме українство”... На порядок денний ставило боротьбу з монархізмом і визволення народу українського з-під національного та економічного поневолення».
Братство мало свій Статут. У 1893 р. його було опубліковано в журналі «Правда» у Львові під назвою «Profession de foi, або Визнання віри молодих українців». Щоправда, того самого року поліція викрила організацію, а після арештів і слідства вона перестала існувати.
З курсу історії 8-го класу ви пам’ятаєте, що на час приєднання Криму до Російської імперії найбільшою етнічною групою там були кримські татари.
Установивши в Криму свою владу, російський уряд розпочав його систематичну колонізацію, у результаті якої змінився етнічний склад населення півострова. Не визнаючи захоплення Криму Росією і не погоджуючись із політикою російщення регіону, кримські татари стали масово емігрувати до Туреччини. Найбільша хвиля еміграції спостерігалася на межі 18-19 ст. і в середині 19 ст., одразу після Кримської війни. Зрештою Крим залишило дві третини татарського населення.
Незважаючи на зменшення впродовж 19 ст. частки кримських татар у населенні півострова, з 80-х рр. 19 ст. у Криму почалося їх національне відродження, яке згодом заторкнуло всі татарські й інші тюркські народи Російської імперії. Цей рух очолив Ісмаїл-бей Гаспрали (Гаспринський). Від 1877 р. I. Гаспринський став міським головою Бахчисарая. Там він заснував у 1883 р. двомовну кримськотатарсько-російську газету «Перекладач-Терджиман». Вона була першою і протягом багатьох років єдиною тюркськомовною газетою в Російській імперії. У газеті публікували матеріали, присвячені проблемам мусульман Криму й усієї імперії, подіям загальноросійського і світового політичного та культурного життя. Ця газета стала «вікном у великий світ» для кримських татар та інших тюркськомовних народів імперії в Поволжі, Закавказзі й Середній Азії.
Зауважте
Традиційна система релігійних навчальних закладів кримських мусульман складалася із двох рівнів - початкова (мектебе) та вища (медресе).
Завдяки активному поширенню газети популяризуються просвітницькі ідеї реформатора. Тож газета стала рупором національного відродження кримських татар, яке, на думку І. Гаспринського, починалося з турботи про освіченість народу і його духовне пробудження.
Гаспрали запропонував програму освітньої реформи, що передбачала запровадження нового методу навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки (такі нові початкові школи реформатор назвав новометодними), викладання нових предметів у мектебе і медресе, створення перших національних підручників і навчальних посібників для вчителів, організацію жіночої освіти в Криму.
Окрім того, Гаспрали обстоював ідею формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за власних батьків, докладав праці для створення політичних структур, що переймалися б проблемами мусульман Росії. Своєю діяльністю Гаспрали започаткував дискусію про національну ідентичність кримських татар.
Для тих, хто не зміг бути присутнім на уроці, відео
Немає коментарів:
Дописати коментар