Завершилося
вигнання нацистських окупантів з України повним витісненням угорських та
німецьких військ із найзахіднішого регіону теперішньої України — Закарпаття, яке відбулося в результаті здійснення радянськими з’єднаннями Четвертого та Першого Українських фронтів Східно-Карпатської
наступальної операції. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28
жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України.
У цей день, ми вшановуємо пам'ять
та згадуємо героїв, які у роки Другої світової війни ціною власного життя
виборювали мир та спокій на українській землі.
ІV.
Вивчення нового навчального матеріалу
Робота з документом
Із записів у щоденнику О. Довженка
«Чи
подивлюся на пустелі, на цвинтарі, чи поплачу на руїнах і чи перерахую мільйони
втрат? А потім умру з горя, щоб не бачити, як будуть заселяти тебе, моя
Україно, чужими людьми, як будуть карати твоїх недобитків за каторжну працю в
Німеччині, за те, що не вмерли вони від голоду і дочекалися нашого приходу».
Запитання
Проаналізуйте текст, вміщений у документі. Що мав на
увазі О. Довженко, говорячи, що можна померти з горя на руїнах України?
1. Уроки Другої світової війни
Попри очевидне - що війна завдала
величезних людських і матеріальних втрат, - встановити точну кількість жертв
майже неможливо. Держави використовують різні способи підрахунку втрат і
по-різному їх групують. Ці дані з року в рік уточнюються й, буває, суттєво
змінюються. У війні загинуло, згідно з останніми підрахунками, близько 70 млн
людей, що становило 3 % населення планети. Ще десятки мільйонів зазнали
фізичних травм і стали інвалідами. У провідних державах втрати загиблими були
такі: СРСР - 27 млн, Китай - 20 млн, Німеччина (разом з Австрією й іноземними
громадянами німецького походження) - 7 млн, Польща - 6 млн, Японія - 3 млн,
Югославія - 1,7 млн, Франція - 0,6 млн, Італія - 0,5 млн, Велика Британія (з
колоніями) - 0,45 млн, США - 0,4 млн. Для країн, де тривали активні бойові дії,
дуже складно розділити військові й цивільні втрати - через велику кількість
військовополонених, величезні масштаби злочинів проти мирного населення,
депортаційні акції, зумовлені війною голод і хвороби.
Україна, яка опинилася в центрі
найкривавішого театру воєнних дій, наприкінці війни становила сумне видовище.
Попри велику територію на карті й місце серед переможців, республіка була
однією з головних жертв війни. Загальні демографічні втрати України (які
вимірюються сумою загиблих і померлих з числа військових і мирного населення
внаслідок бойових дій, окупації, репресій, голоду, епідемій і хвороб,
емігрантів - тобто тих, хто з різних причин залишився на чужині, - і
ненароджених з причин, породжених війною) становили 13-14 млн осіб, з них прямі
людські втрати - 8-10 млн. Упродовж 1941-1944 рр. населення України зменшилося
з 41 до 27 млн осіб. Для відновлення довоєнної кількості населення Україні
знадобилося майже двадцять років. Характерною рисою війни на теренах України
було одночасне розгортання кількох конфліктів, які додавали жорстокості. На цих
теренах застосовували тактику «випаленої землі», масові розстріли, знищення
населених пунктів тощо.
Для потреб війни було використано
величезні ресурси. Матеріальні втрати досягли 60-70 % національного доходу
учасників. Збитки Радянського Союзу становили близько 40 % від загальних втрат
усіх країн, що воювали. При цьому частка України в матеріальних втратах СРСР
складала так само майже 40 %. Близько 700 українських міст та містечок і 28
тис. сіл лежали в руїнах. У 1945 р. УРСР виробила лише чверть від довоєнних
обсягів промислової продукції та 40 % від обсягів сільськогосподарської
продукції. Війна виявила й малозрозумілу жагу правителів до руйнувань. Інколи
може навіть здатися, що протиборчі сторони ставили як надзавдання перед своїми
диверсійними групами, авіаційними й артилерійськими армадами знищити найгарніші
міста. Так було перетворено на руїни Берлін, Белград, Будапешт, Варшаву,
Вроцлав, Дрезден, Київ, Кельн, Чернігів та інші красені світової архітектури.
• Прокоментуйте
щоденниковий запис Олександра Довженка від 30 червня 1945 р.: «Я не знаю
мистецтва війни. Я знаю трудність війни, жах війни, ганьбу війни, жорстокість,
мерзенність і розорення війни». Чи погоджуєтеся Ви з цим твердженням?
2.
Зміни політичної карти світу
Друга світова війна
докорінно змінила політичну ситуацію у світі й визначила історичний розвиток
багатьох країн і народів на десятиріччя наперед. І ці результати були
суперечливими. Призвідниці
війни - Німеччина, Італія та Японія, що раніше мали статус великих держав,
унаслідок воєнної поразки не лише ослабли економічно, а й втратили на деякий
час можливість брати активну участь у міжнародному житті. Велика Британія і
Франція, хоча й були серед переможців, також виснажилися війною. Відтак той
вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини й
ослаблення інших держав, заповнили США. Загалом у Європі не було жодної держави
на кшталт США, яка б і перемогла, і втримала свою силу водночас. Трохи більше
реальної незалежності зберегли хіба що кілька нейтральних держав, як-от Іспанія
і Швеція.
Ще не встигла закінчитися війна,
а союзники по антигітлерівській коаліції перетворилися на запеклих
військово-політичних та ідеологічних суперників. Головною причиною непорозумінь
стали розбіжності в підходах до післявоєнного устрою, зокрема прагнення
Радянського Союзу, всупереч Атлантичній хартії, встановити гегемонію в Європі
та деяких азійських регіонах. Радянське керівництво, захоплене перемогою,
взялося примусом поширювати соціалізм у країни Центральної та Південно-Східної
Європи, а насправді насаджувати в них тоталітарні комуністичні режими. Так було
створено блок соціалістичних країн: Албанії, Болгарії, Німецької Демократичної
Республіки, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Югославії. Зовнішню і
внутрішню політику цих країн було поставлено під контроль Радянського Союзу.
Посилення СРСР і
перетворення країн Центральної та Південно-Східної Європи на форпост подальшого
просування соціалізму (у його радянському варіанті) було сприйнято недавніми
західними союзниками Москви як загроза їхнім інтересам. І якщо
Радянський Союз ставив за мету насадження своєї моделі соціалізму в світі, то
Захід усіляко протидіяв цьому. Об'єднувальною силою європейських держав у
протидії СРСР стали США, найсильніша світова економічна й військова потуга. Так
війна призвела до формування «двополюсного світу», в якому ключову роль
тривалий час (аж до кінця 1980-х років) відігравали США і СРСР. «Декларація
звільненої Європи», ухвалена в Ялті в лютому 1945 р., залишилася на папері.
Друга світова війна призвела до
значних змін на політичній карті світу. Німеччина втратила частину територій
(зокрема Східну Пруссію), які передали Польщі та Радянському Союзу. Західний
кордон Польщі з Німеччиною встановлено по річках Одер і Нейсе. Так само деякі
території втратила Італія (на користь Югославії та Греції). Саму Німеччину,
відповідно до рішень Ялтинської (Кримської) конференції, було поділено на
чотири зони окупації: радянську,
британську, американську й французьку. У 1949 р. у зоні окупації
союзників (Великої Британії, Франції, США) було проголошено Федеративну
Республіку Німеччину (ФРН), а в зоні окупації Радянського Союзу - Німецьку
Демократичну Республіку (НДР), у якій установлено тоталітарний соціалістичний режим.
На зони окупації поділено й Берлін: східна частина міста стала столицею НДР, а
західна, окупована союзниками, набула особливого політичного статусу. Україна в
межах СРСР розширила свою територію на заході: не тільки закріпила приєднані на
початку війни Галичину, Волинь і Буковину, а й долучила Закарпаття. Подією
світового значення стало створення на Близькому Сході в 1948 р. Держави
Ізраїль.
Повоєнні політичні
зміни були зумовлені й розпадом світової колоніальної системи та утворенням
великої кількості нових незалежних держав. Війна зробила неможливим подальше
існування колоніальних імперій, якими були Франція, Велика Британія,
Нідерланди, Бельгія, Іспанія. І не тільки тому, що активізувала
антиколоніальні рухи: ослаблені війною європейські країни не мали сили вести
колоніальні війни та утримувати окупаційні режими на залежних територіях. На
місці колишніх імперій виникло понад сто суверенних держав в Азії, Африці,
Океанії, Латинській Америці. Так, Британська імперія виявилася не в змозі
зупинити кампанію громадянської непокори в Індії, розпочату в 1942 р. Махатмою
Ганді під гаслом «Вільна Індія». Відтак у 1947
р. було створено незалежну державу Індія. А рік 1960-й, коли проголосили незалежність 17 африканських країн,
було названо «роком Африки». Останньою розпалася Португальська колоніальна
імперія - у 1975 p., після повалення в країні диктаторського режиму.
•
Схарактеризуйте повоєнні кордони України. Як Ви розумієте вислів, що мир, як і
війна, має власну ціну?
Майже дві третини загиблих під
час війни становили цивільні. Вони загинули через бої у прифронтових районах,
бомбардування, у концентраційних таборах, у результаті масових страт, до яких
вдавалася окупаційна адміністрація. Серед загиблих було близько 6 млн євреїв,
знищених під час Голокосту. Вочевидь втрати серед мирного населення були
особливо великими на територіях, де велися активні бойові дії. Найбільшими
(щодо загальної кількості населення - від 10 до 20 %) вони були в Польщі,
Радянському Союзі, Югославії, а з-поміж радянських республік найбільше
постраждали Україна і Білорусь. Багато істориків погоджуються, що для країн і
народів Центрально-Східної Європи спільною є доля «маленької людини», бо тільки
вона може зрівняти багатоголосся конфліктів, перемог і поразок. Та й зрештою,
навіть перемоги у всіх були різні й не завжди належали тим, хто їх домагався. А
ось випробування для людей були схожими.
Загальна декларація прав людини,
ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.
Генеральна Асамблея
проголошує цю
Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні
прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган
суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти
сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і
міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і
здійснення їх як серед народів держав - членів Організації, так і серед народів
територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
Злочини проти
людства (злочини проти миру і безпеки людства) - злочини, які загрожують людській спільноті, довкіллю, порушують правила
людського співжиття. Караються не тільки законами певної країни, а й
міжнародним законодавством. Це - пропаганда війни, планування і ведення війни,
застосування зброї масового знищення, піратство, хуліганство на вулиці, наруга
над могилою, жорстоке поводження з тваринами, забруднення довкілля, створення
злочинної організації, бандитизм, тероризм. Злочини проти людства є одночасно
злочинами проти людяності, які завдають шкоди людині - здоров'ю, добробуту,
честі.
Права людини - комплекс прав
і свобод, які кожна людина набуває при народженні (право на життя, особисту
свободу, власність, безпеку й опір гнобленню, свободу поглядів, думки та слова,
презумпцію невинуватості), а також комплекс тих прав і свобод, якими наділяє
людину законодавство. Мірилом свободи виступає право, яке покликане узгодити
свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись
принципу рівності.
Нюрнберзький і Токійський процеси
створили підстави для формування в міжнародному праві сучасної концепції прав
людини, однак повного відчуття справедливості все ж не дали. Попри покарання
(страту або тривалі терміни ув'язнення) кількох десятків осіб, визнаних судом
винними в розпалюванні війни й злочинах проти людства, судові процеси залишили
також чимало відкритих питань. Вони, по суті, були демонстрацією безмежної
влади переможців, які навіть думки не припускали, що й серед переможців могли
бути ті, хто чинив злочини. Під час Нюрнберзького процесу радянські
представники зробили спробу перекласти на німецьку сторону навіть власні
вбивства польських офіцерів у Катині, а обвинувачення з радянського боку
формували особи (як-от Роман Руденко, який фактично керувався вказівками Андрія
Вишинського, колишнього генерального прокурора СРСР), самі відповідальні за
масові репресії 1930-х років.
• Чи
була Друга світова війна «моральною»? Підготуйте есе на тему «Друга світова
війна: чи можлива людяність у нелюдяний час?».
3. Друга
світова війна в історичній пам'яті
Історична пам’ять - це здатність людського розуму
зберігати індивідуальний і колективний досвід міжлюдських взаємин і формувати
на його підставі уявлення про історію як таку та своє місце в ній. Історична
пам’ять необхідна для соціальної ідентифікації особистості та спільноти.
Власну пам’ять про
Другу світову війну сформували майже всі країни-учасниці. Формування історичної
пам’яті навколо кожної з національних концепцій відбувалося з урахуванням
поєднання об’єктивних історичних фактів, суб’єктивних поглядів, національної
міфології та пропаганди, замовчування непривабливих сторінок.
За розмахом і
наслідками, масштабами жертв і руйнувань Друга світова війна не має аналогів в
історії людства. Ця війна на багато десятиліть наперед визначила майбутнє країн
і народів світу, стала відправним пунктом і поштовхом до велетенських
геополітичних змін. Війна залишила глибокий слід у пам'яті людей:
родини, яких торкнулося воєнне лихоліття, зберігали свої рахунки з нею і в
наступних поколіннях. Травматичні події Другої світової війни, поряд з
Голодомором 1932-1933 рр., становлять найболючішу частину пам'яті українців.
Водночас Друга світова війна як
соціально-історичний феномен є дуже складним і багатовимірним явищем. З одного
боку, вона завдала великих страждань і горя кожній родині, нації, країні, крізь
які пройшла, забравши людські життя, роз'єднавши сім'ї, порушивши фізичне і
моральне здоров'я людей, зруйнувавши їхні домівки й усталений побут. Разом із
тим, ставши суворим випробуванням для людства і попри свою тотальну
брутальність, війна виявила численні приклади гідності, стійкості, відваги,
героїзму, самопожертвування, людяності. Українці мали ще й власний вимір війни
- вона давала шанс на відновлення національної державності.
Пам'ять
про Другу світову війну не є однаковою. Вона прямо пов'язана з характером
політики. Нині найчастіше порівнюють західноєвропейську та пострадянську моделі
пам'яті про минуле. В основу західноєвропейської моделі покладено співіснування
різних поглядів, розуміння балансу звитяг і трагедій, публічне визнання власних
провин, осуд антигуманних політичних режимів, подолання конфліктів,
спрямованість у майбутнє. І навпаки - пострадянська модель, що характерна для
сучасної Росії, спрямована на власне возвеличення, протиставлення сталінського й
гітлерівського режимів, конфронтацію з опонентами, забуття власних злочинів. Ця
модель спрямована в минуле.
У СРСР пам'ять про війну стала
інструментом ідеології та політики не відразу, а після того, як померла значна
частина фронтовиків. У повоєнне двадцятиліття державні заходи на відзначення
перемоги відбувалися, однак на них не наголошували. Це був звичайний робочий
день, без масових урочистостей. 9 травня стало державним святом і вихідним днем
тільки у 1965 р. Відтоді в ролі ідеологічного фундаменту радянсько-комуністичного
ладу «Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських
загарбників» заступила собою «Велику жовтневу соціалістичну революцію».
Людське сприйняття завершення
війни складалося не тільки з відчуття однозначної перемоги чи поразки. У
більшості почування були значно складніші, і всі вони - насичені гіркотою. Для
когось це був щемливий біль за втраченими близькими людьми, для інших - розпач
власного безсилля через каліцтво чи втрачене здоров'я або ностальгія за вщент зруйнованим
довоєнним життям. У перші повоєнні роки зростало, хай хвилево, усвідомлення
марності витрачених зусиль. Величезні жертви не принесли бажаного спокою й
безпеки. Людина знову відчула себе заручником політичних режимів. Оте
усвідомлення марності жертв відобразилося у творах західноєвропейських філософів-екзистенціалістів, які об'єднувалися навколо Жана-Поля Сартра. Війна
зумовила нові теми і в українській літературі, де з'явився мотив
протиприродності війни, протиставлення людини і зброї. Так, роман Олеся Гончара
«Людина і зброя» (опублікований 1960 р.), який з української перспективи
осмислював події Другої світової війни, був співзвучним з романом Ернеста
Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929 р.), що спирався на досвід Великої війни.
Робота в групах
(Завдання №1)
1.
Об’єднавшись у групи, з’ясуйте зміст
поняття «історична пам’ять». Поміркуйте, як змінюється історична пам'ять
залежно від давності події.
2. На прикладі України визначте особливості
пам’яті про Другу світову війну на державному, регіональному, національному,
локальному, особистісному рівнях.
3.
Схарактеризуйте образ Другої світової війни в пам’яті людей і народів.
Поміркуйте, чим відрізняється пам’ять історична від пам’яті людської.
(Завдання №2)
1. Поміркуйте про символізм дат 8-9 травня і 2 вересня
1945 р. У зв’язку з цим прокоментуйте твердження з наукового часопису: «Ми
живемо у часі моди на пам’ять і водночас у часі щоразу очевиднішого і
масштабнішого забування».
2. Окресліть головні територіальні простори Другої
світової війни. Яке місце з-поміж них займала Україна? Які зміни на політичній
карті світу зумовила війна?
3. Які джерела до історії Другої світової війни, на
Вашу думку, найвагоміші? Чому історичні джерела по-різному представляють
минуле?
Немає коментарів:
Дописати коментар