1. Міжнародне становище УСРР
Після поразки українців у боротьбі за українську державність українські землі знову були розділені між сусідами. Західноукраїнські території увійшли до складуПольщі, Румунії та Чехословаччини. На теренах Наддніпрянщини утвердилась більшовицька влада під формальним статусом окремої держави — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Вона займала площу 452 тис. км2, а її населення становило 25,5 млн осіб. Усі утворені на теренах колишньої Російської імперії радянські республіки були формально самостійними, але фактично, внаслідок панування в кожній із них єдиної Комуністичної партії, становили єдину державу без спільної назви. Спочатку вона існувала у формі «військово-політичного союзу», а з 1921 р. як «договірної федерації». Натомість в умовах, коли радянська влада перебувала на етапі становлення, це створювало можливості для виникнення у деяких республіканських лідерів ідей з реального наповнення суверенітетом новоутворених радянських держав. Найбільш сформованими такі прагнення були у керівників УСРР, попри те, що більшість з них не були українцями.
Наприкінці грудня 1920 р. Голова Раднаркому УСРР Х. Раковський підписав у Москві з Головою Раднаркому РСФРР В. Леніним Союзний робітничо-селянський договір між РСФРР та УСРР. У його вступній частині заявлялося про незалежність і суверенність обох держав, проте найважливіші державні функції УСРР фактично передавалися Росії. Сім наркоматів РСФРР: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу поширювали свою діяльність і на УСРР. У той же час УСРР була єдиною республікою, крім РСФРР, яка мала право на самостійну зовнішньополітичну діяльність. Цим активно користувався Х. Раковський, який також очолював Народний комісаріат закордонних справ УСРР. Головним своїм завданням він вважав необхідність досягнути дипломатичного визнання радянської України, як запоруки її суверенітету. У січні 1921 р. представники УСРР підписали першу міжнародну угоду з Грузією, у лютому із Литвою, а через деякий час також установили дипломатичні відносини з Латвією та Естонією. Делегація УСРР підписала Ризький мир з Польщею, який відкрив шлях до встановлення дипломатичних відносин. На початку січня 1922 р. делегація УСРР уклала угоду про дружбу й братерство з Туреччиною.
У квітні 1921 р. в Берліні було підписано міждержавну україно-німецьку угоду про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами. У 1921 р. УСРР уклала договір з Італією, а наступного року — тимчасову угоду з Чехословаччиною.
У 1922 р. посольства (повноважні представництва) УСРР діяли у Великій Британії, Австрії, Італії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині та Росії. Станом на 1 травня 1923 р. Раднарком УСРР уклав 45 міждержавних угод. Усі ці міжнародні зусилля були перекреслені включенням України до складу СРСР.
2. Утворення СРСР і наслідки для України
У серпні 1922 р. Політбюро ЦК РКП(б) утворило спеціальну комісію для визначення шляхів удосконалення відносин між радянськими республіками. Контроль над цією комісією перебрав на себе Й. Сталін. Новостворений орган підготував проект рішення, що передбачав входження радянських національних республік до складу РСФРР на правах автономій. Перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський підтримав цей план. Проти виступив голова Раднаркому Х. Раковський.
Вождь більшовиків В. Ленін категорично заперечив план Сталіна й запропонував власний. Він небезпідставно побоювався, що сталінський проект лише посилить прагнення до «незалежності».
Тому В. Ленін запропонував нове державне об’єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), союз — зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього. Однак партія при цьому не міняла своєї структури і функцій, що визначало майбутній унітарний характер держави.
30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з’їзд рад СРСР, що затвердив декларацію про утворення СРСР. Засновниками нової держави були Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Білоруська Соціалістична Радянська Республіка та Українська Соціалістична Радянська Республіка.
Але проект Союзного договору не був ухвалений. А замість нього в ухваленій у 1924 р. Конституції СРСР з’явився розділ «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік». За ним республіки втратили право здійснювати дипломатичні відносини, укладати договори з іншими державами, брати внутрішні позики тощо.
Слід врахувати, що конституція — це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ. Так, завдяки маніпуляціям, радянські республіки фактично стали частинами відродженої Російської імперії у формі СРСР.
У складі СРСР суверенні права УСРР ще більш звузилися. Право на вихід було фікцією.
У той же час Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що відображало її національну самобутність, закріплювало існування власного адміністративного апарату, надавало деякі права національним меншинам.
3. Зміни адміністративно-територіального поділу УСРР у 1920—30-ті рр.
Адміністративно-територіальний устрій УСРР у 1920-1930-ті рр. постійно змінювався та реформувався. До 1922 р. зберігався старий поділ за губерніями, який існував за Російської імперії. У 1923 р. ліквідували повіти й волості, замість них утворено округи та райони, які об’єднували сільські, міські та селищні ради.
У 1925 р. уряд скасував губернії як адміністративну одиницю і ввів триступеневий адміністративний поділ на: округ (41) — район (680) — сільраду (10 314). З них 12 національних районів і 549 національних сільрад (єврейські, польські, німецькі, грецькі, татарські). У 1925 р. відбулись зміни і в розмежуванні УСРР та РСФРР. Так, східна частина Донбасу з містами Шахти і Таганрог була включена до РСФРР, а УСРР передали невеличкі ділянки на північному сході республіки, зокрема — місто Путивль.
У 1930 р. ліквідовано й округи та введено двоступеневу структуру: район і сільради. Метою реформи було наближення провінції до центру. Але двоступенева структура не виправдала сподівань. Тому 1932 р. уряд провів чергову адміністративну реформу. Найбільшою адміністративною одиницею стала область. Першими утворено 5 великих областей — Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську і Харківську. До кінця 1932 р. сформовано Донецьку та Чернігівську. Області поділялися на райони, а ті, своєю чергою, на місцеві ради — міські, сільські та селищні.
У 1924-1940 рр. на лівому березі Дністра існувала Молдавська автономна СРР. У 1940 р. вона увійшла до складу новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.
Висновки
• На початку 1920-х рр. радянська Україна була формально самостійною, але фактично залежною від московських директив державою.
• У ставленні московського компартійно-радянського керівництва спостерігалося дедалі наочніше прагнення ліквідувати навіть цей формальний статус. Пов’язані із цим дії центру спровокували опір у частини керівництва республіки, що прагнуло для себе більшої свободи дій. Однак вища партійна номенклатура ініціювала створення більш тісного об’єднання союзних республік. Воно відбулося за планом В. Леніна та призвело до появи СРСР як єдиної радянської багатонаціональної імперії. Його утворення визначило розвиток національних радянських республік, зокрема України, на 70 років.
УСРР на початку 1920-х рр. Масовий голод 1921–1923 рр. Впровадження непу.
1. Внутрішнє становище УСРР. Селянський повстанський рух
Внутрішнє становище України, на території якої від літа 1914 р. впродовж семи років майже безперервно точилися воєнні дії та у 1918-1921 рр. реалізовувалися більшовицькі експерименти з побудови комунізму, було дуже складним. Господарство перебувало в руїнах. У 1920 р. промислове виробництво становило лише 10% від рівня 1913 р. металу — 5% , вугілля — ледь сягало 30%. З 11 тис. підприємств, що існували у 1922 р., працювало тільки 2552, з 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць. Залишилося лише 40% паровозів. Посівні площі скоротилися з 20,9 млн дес. у 1913 р. до 15,4 млн дес. у 1920 р.
Міське населення забезпечувалося продовольством на картки за класовим принципом. Продовольчий пайок у містах влада скоротила до 100 грамів хліба на день. Протести робітників придушувалися, їхніх учасників узагалі позбавляли продовольчих карток.
Така ж ситуація була і в інших радянських республіках. На початку травня 1921 р. ЦК РКП(б) зобов’язав ЦК КП(б)У організувати впродовж місяця відправку до Росії не менше ніж 40 ешелонів із хлібом. Вимоги центру вкрай загострили ситуацію в Україні. ЦК КП(б)У був змушений залучити до стягнення із селян продрозкладки спеціальні робітничі та червоноармійські загони. Внаслідок цього майже всю територію радянської України охопила нова хвиля повстанського руху, який на цей час мав більш виразний національно-визвольний характер, а не лише був спротивом селян соціально-економічній політиці держави, керованої більшовиками.
Більшовики визначили селянський повстанський рух як «політичний бандитизм» і розгорнули його жорстоке придушення частинами Червоної армії і ЧК. На осінь 1921 р. основні осередки повстанського руху розгромили. Також, як ви вже знаєте, невдало завершився Другий зимовий похід Повстанської Армії УНР. Сприяли придушенню селянського опору голод 1921-1923 рр. і відмова більшовиків від продовження політики «воєнного комунізму».
Збройний опір селян сприяв певним змінам у поглядах більшовицького керівництва. Воно дедалі більше усвідомлювало, що подальше проведення політики «воєнного комунізму» стає загрозою для їхньої влади.
Вилучення зерна, 1921 р.
• Яким було внутрішнє становище УСРР на початок 1921 р.?
2. Масовий голод 1921-1923 рр.
У 1921 р. південні губернії УСРР, Поволжя та Північний Кавказ РСФРР, що були основними хлібовиробничими регіонами, охопила жорстка посуха, більшість урожаю загинула. Почався голод. В Україні така ситуація склалася на території Одещини, Миколаївщини, Запоріжжя, Катеринославщини, Донеччини та півдня Харківщини. При цьому на більшості території Правобережжя й на півночі Лівобережжя врожай був непоганий. Перерозподіл зібраного збіжжя міг виправити становище в південних губерніях і запобігти там голоду. Однак московське керівництво вимагало від українського за будь-яку ціну забезпечити безперебійне постачання хлібом Москви, Петрограда та інших промислових центрів Росії.
Тим часом становище в південних губерніях УСРР стрімко погіршувалося. У грудні 1921 р. тут розпочалося масове вимирання від голоду. Проте, за наполяганням московського керівництва, інформація про це приховувалася, а також ігнорувалися звернення неурядових закордонних організацій до уряду УСРР про налагодження допомоги (Міжнародний менонітський комітет, Місія Нансена). Більшовицьке керівництво боялося, що інформація про існування в Україні селянського повстанського руху і вивезення хліба з голодуючих регіонів республіки отримає світовий розголос. Лише в середині січня 1922 р., коли голодувало близько 4 млн осіб, табу на мовчанку зняли. Голова Раднаркому УСРР Х. Раковський негайно звернувся до Американської організації допомоги (АРА) — неурядової організації, створеної в США для допомоги європейським країнам, що постраждали в Першій світовій війні. У Росії ця організація вже діяла від серпня 1921 р. Допомогу від різних організацій Україна отримувала від березня 1922 до червня 1923 р. За весь час діяльності в Україні АРА надала голодуючим 180,9 млн пайків, місія Нансена — 12,2 млн, Міжробдоп (Міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії, створеного за участю Комінтерну) — 383 тис. Внесок інших доброчинних організацій був значно меншим. Іноземна допомога Україні становила лише 8% від тієї, що надходила в радянські республіки.
Плакат АРА, який пропагує її місію
Восени 1922 р. московське керівництво, маючи гостру потребу у фінансових ресурсах для реалізації своїх планів, ігноруючи запити населення країни, здійснило першу спробу (за радянських часів) торгівлі хлібом на світовому ринку. З УСРР у цей час вивезли 13,5 млн пудів* зерна. Експорт хліба та його постачання для потреб російських міст спричинилися до того, що голод на Півдні України протримався до середини 1923 р.
* Пуд — 16,38 кг.
Також, скориставшись голодом, більшовики здійснили масове пограбування храмів під приводом використати культові речі для закупівлі продовольства за кордоном.Натомість жодної копійки з награбованого на допомогу голодуючим не було витрачено.
Голод 1921-1923 рр. мав значний вплив на антибільшовицький селянський повстанський рух в Україні. Саме від другої половини 1921 р. кількість селянських виступів стрімко зменшилася. Сучасні дослідники вважають, що в цей час уперше застосували терор голодом як засіб придушення опозиційних сил. Кількість померлих від масового голоду 1921-1923 рр. в Україні дорівнює 1,5-2 млн осіб.
• Які особливості голоду 1921-1923 рр. в УСРР?
3. Упровадження непу в Україні
Здійснювана владою політика «воєнного комунізму» мала катастрофічні наслідки. Усвідомлення цього спричинило перегляд більшовицьким керівництвом свого курсу.
У березні 1921 р., за наполяганням В. Леніна, на Х з’їзді РКП(б) ухвалили спеціальну резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Відповідно до неї, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет ухвалив закон про заміну продрозкладки продподатком, а Раднарком УСРР визначив його розміри. На 1921 р. він у республіці становив 117 млн пудів замість установлених до цього розкладкою 160 млн пудів. Надлишки продовольства селяни, вперше за радянської влади, могли безперешкодно продавати.
У червні 1921 р. стосовно нового курсу вперше було використано назву — «нова економічна політика» (скорочено — неп).
Основні заходи нової економічної політики
Запровадження непу в Україні у 1921 р. фактично не відбулося. Голод і вилучення хлібних запасів для відправки голодуючим у Росію відтермінувало установлення продподатку. Хоча неп в УСРР був впроваджений пізніше, він сприяв швидкому господарському відновленню України. Найбільш швидко відроджувалося сільське господарство. Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95% рівня 1913 р., а валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.
Щоб збільшити товарність, влада сприяла розвитку різноманітних форм споживчої і виробничої кооперації. Станом на 1925 р. різноманітними формами виробничої кооперації було охоплено 30 % селянських господарств.
Разом із цим, на селі продовжували діяти колективні господарства або колгоспи у формах комун, артілей та товариств спільного обробітку землі. Усі вони передбачали об’єднання засобів виробництва та власності їхніх членів. На 1925 р. у колгоспи об’єднали 1,2 % господарств, причому переважно бідняцьких.
У жовтні 1925 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому започаткували курс на колективізацію. Від 1926 р. в Україні розпочалися перші практичні заходи з її здійснення. У цей період вона була добровільною, до колгоспів залучали селян різноманітними пільгами. Як наслідок, кількість колективних господарств в УСРР зросла більш ніж удвічі. На 1928 р. було колективізовано менше 4% площі селянського землекористування. Проте переважна більшість селянства не поспішали вступати до колгоспів.
У промисловості перехід до непу передбачав залишити в державному управлінні лише великі підприємства, а середні й дрібні передати в оренду. Так, в УСРР в оренду приватним підприємцям (зокрема колишнім власникам) та організаціям (кооперативам, артілям тощо) було здано 5,2 тис. підприємств. Раніше націоналізовані підприємства підпорядковувалися галузевим главкам (головним комітетам) Української ради народного господарства (УРНГ) й не мали жодної самостійності в господарській діяльності. Запровадження непу спричинило ліквідацію главків й об’єднання державних підприємств у так звані трести за галузевим чи територіально-галузевим принципом. Вони організовували свою діяльність на основі самоокупності й отримання прибутку. На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувались уже 24 трести, які об’єднували близько 450 підприємств усіх галузей.
Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕЛРО (електрифікація країни), що його прийняли у 1920 р. Ним передбачалося будівництво Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Україні спорудили 50 електростанцій.
Запровадження непу вивело з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія (непмани) — орендарі, маклери, комісіонери, торговці-гуртовики, промисловці тощо. Влада не приховувала свого негативного ставлення до непманів, але певний час терпіла їх. Проте, коли стало зрозумілим, що відбудова успішно завершується, ставлення влади до них почало змінюватися на гірше. У 1923-1924 рр. уряд зіштовхнувся з проблемою закупівлі зерна. Селяни відмовлялися продавати його державі через існуючі «ножиці цін» — заниження цін на сільськогосподарську продукцію, кількість якої зростала, та високими цінами на промислову продукцію, якої не вистачало. Висока вартість промислової продукції була зумовлена неефективністю роботи державних підприємств. Влада намагалася вийти з цієї ситуації адміністративним способом, регулюючи ціни як на промислову продукцію, так і на сільськогосподарську. На першу знижували, на другу — підвищували. Але такі заходи позначалися на приватному виробництві. Випускати нерентабельну продукцію могли собі дозволити лише державні підприємства, що перекладали збитки на бюджет. Приватні підприємства почали зазнавати труднощів і згортати свою діяльність. Це свідчило про те, що більшовицьке керівництво не бажало опановувати мистецтво ринкового регулювання.
Карикатура на непманів
У 1926 р. влада запровадила грабіжницький одноразовий податок на непманів. Після цього приватне підприємництво стало майже неможливим. Подальший наступ на непманів призвів до того, що в 1927-1928 рр. приватний капітал фактично зник у всіх легальних формах підприємницької діяльності.
• Які основні заходи непу сприяли відновленню господарства країни?
4. Суспільно-політичне життя
За системи влади, існуючої в тогочасній радянській Україні, вищим носієм її проголошувався пролетаріат. Повноту влади від місцевого до загальнодержавного рівня мали, як декларувалося радянськими конституціями, створювані його представниками ради. В УСРР вищим серед них був Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), який у період між Всеукраїнськими з’їздами рад був у першу чергу найвищим законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом державної влади УСРР, також він мав і виконавчі функції, однак вищим виконавчим органом був Раднарком. Проте ради були лише фасадом, що приховував диктатуру комуністичної партії, яка повністю контролювала фактично всі сфери суспільного життя. Обійняти будь-яку відповідальну посаду в радянських органах могли лише члени компартії. Остання поступово втрачала ознаки політичної й перетворювалася на державну організацію, на якій фактично трималася вся система радянської влади.
Роль верховного органу як РКП(б), так і КП(б)У відігравали партійні з’їзди. На них обиралося їхнє вище керівництво — Центральні комітети (ЦК), що складалися з партійно-державних керівників різних рівнів. Саме вони здійснювали більшовицьку політику в державі. Оскільки від 1921 р. засідання (пленуми) ЦК в повному складі відбувалися раз на два місяці, у перервах між ними вагоме значення мали політбюро та оргбюро.
У 1922 р. в РКП(б) запровадили посаду Генерального секретаря ЦК, яку посів Й. Сталін. Ця посада давала можливість впливати на кадрові призначення у регіональні організації. Скориставшись цим після смерті В. Леніна, Сталін повів боротьбу за владу у партії. Головним його суперником був Л. Троцький, який мав авторитет у партійних колах.
Й. Сталін подбав про те, щоби на відповідальні пости в партії та державі були призначені віддані йому люди. Так він домігся усунення з України X. Раковського, який був опонентом Сталіна і прихильником Троцького. У квітні 1925 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У зайняв висуванець Й. Сталіна — Л. Каганович. У результаті такої кадрової перестановки Й. Сталін здобув підтримку КП(б)У. Впорядкувавши регіональні кадри, Сталін розгорнув боротьбу за вище керівництво.
Боротьба з фракціями і опозицією поєднувалася із відмовою від непу. Закінчилася боротьба за владу в 1928-1929 рр., коли Й. Сталін здобув диктаторські повноваження в партії та державі.
• Завдяки чому Й. Сталіну вдалося встановити свою одноосібну владу?
Висновки
• На початок 1920-х рр. господарство УСРР перебувало у повній руйнації. Ширився антибільшовицький повстанський рух. Але завдяки голоду 1921—1923 рр. та заходам непу більшовикам удалося втримати владу.
• Неп забезпечив відновлення сільського господарства і промисловості, створививши умови для подальшого розвитку.
• Запровадження непу не стало свідченням того, що компартійно-радянське керівництво відмовилося від курсу на побудову комунізму.
Дайте відповіді на питання тесту (до 19.01 до 22.00)
join.naurok.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар