05.11 Персія

В середині VI століття до н. е. на історичну арену вийшло досі маловідоме плем’я – перси, яким волею долі незабаром вдалося створити найбільшу на той час імперію, могутню державу, що простягалася від Єгипту та Лівії до кордонів Індії. У своїх завоюваннях перси були активними і ненаситними, і лише мужності та відвазі древніх греків під час греко-перських воєн вдалося зупинити їх подальшу експансію в Європу. Але ким були древні перси, яка їхня історія, культура? Про все це читайте далі в нашій статті.

Але спочатку відповімо на запитання, де знаходиться стародавня Персія, точніше, де знаходилась. Територія Персії в момент її найвищого розквіту простягалася від кордонів Індії на Сході до сучасної Лівії в Північній Африці і частини материкової Греції на Заході (тих земель, яким персам вдалося не недовгий час завоювати у греків).

Так виглядає стародавня Персія на карті.

Історія Персії

Походження персів пов’язують з войовничими кочовими племенами аріїв, частина яких оселилася на території сучасної держави Іран (саме слово «Іран» походить від стародавньої назви «Аріана», що значить «країна аріїв»). Опинившись на родючих землях іранського нагір’я, вони перейшли від кочового способу життя до осілого, тим не менш, зберігши і свої військові традиції кочівників, і простоту вдач властиву багатьом кочовим племенам.

Історія стародавньої Персії як великої держави минулого починається в середині VI століття до н. е. коли під проводом талановитого вождя (згодом перського царя) Кіра II перси спершу повністю завоювали Мідію, одну з великих держав тодішнього Сходу. А потім вже почали погрожувати і самому Вавилону, що був на той час найбільшою державою давнини.

І ось вже в 539 році поблизу міста Опіса, що на річці Тибр, відбулася рішуча битва між арміями персів і вавилонян, що закінчилася блискучою перемогою персів, вавилоняни виявилися повністю розбитими, а сам Вавилон, найбільше місто давнини на довгі століття входить до складу новоутвореної перської імперії. Лише за якийсь десяток років перси з маленького племені перетворилися воістину у володарів Сходу.

Такому приголомшливому успіху персів за повідомленням грецького історика Геродота сприяли, передусім, простота і скромність останніх. І зрозуміло залізна військова дисципліна в їх військах. Навіть здобувши величезні багатства і владу над багатьма іншими племенами і народами, перси продовжували найбільше шанувати саме ці чесноти, простоту і скромність. Цікаво, що при коронації перських царів, майбутній цар повинен був одягатися в одяг простої людини і з’їсти жменю сушених фіг, та випити склянку кислого молока – їжу простолюдинів, що символізувало його зв’язок з народом.

Але повернімося до історії перської імперії, спадкоємці Кіра II, перські царі Камбіс та Дарій продовжили активну завойовницьку політику. Так при Камбисі перси вторглися в древній Єгипет, який переживав в той час політичну кризу. Перемігши єгиптян, перси перетворили цю колиску стародавньої цивілізації, Єгипет в одну із своїх сатрапій (провінцій).

Цар Дарій активно зміцнював кордони перської держави, як на Сході, так і на Заході, при його правлінні стародавня Персія досягла вершини своєї могутності, під її владою перебував майже весь тодішній цивілізований світ. За винятком стародавньої Греції на Заході, яка ніяк не давала спокою войовничим перським царям, і невдовзі перси при правлінні царя Ксеркса, спадкоємця Дарія, спробували підкорити цих примхливих і волелюбних греків, але не тут-то було.

Незважаючи на чисельну перевагу, військова вдача вперше зрадила персам. У цілому ряді битв вони зазнали ряд нищівних поразок від греків, тим не менш, на якомусь етапі їм вдалося здобути ряд грецьких територій і навіть розграбувати Афіни, але все одно греко-перські війни завершилися нищівною поразкою перської імперії.

З цього моменту колись велика країна вступила в період занепаду, перські царі, які виросли в розкоші все більше забували колишні чесноти скромності і простоти, яка так цінувалась їх предками. Багато завойованих країн і народів тільки й чекали нагоди, щоб повстати проти ненависних персів, своїх поневолювачів і загарбників. І такий момент настав – Олександр Македонський на чолі об’єднаного грецького війська вже сам напав на Персію.

Здавалося, що перські війська зітруть цього нахабного грека (точніше навіть не зовсім грека – македонця) в порошок, але все виявилося зовсім інакше, перси знову терплять нищівні поразки, одна за іншою, згуртована грецька фаланга, цей танк античності, раз за разом розтрощує переважаючі чисельно перські сили. Колись підкорені персами народи, бачачи, що відбувається, також повстають проти своїх володарів, єгиптяни і зовсім зустрічають армію Олександра як визволителів від ненависних персів. Персія опинилася справжнім колосом на глиняних ногах, сувора з вигляду вона була переможена завдяки військовому і політичному генію одного македонця.

Сасанідська держава і Сасанідське відродження
Завоювання Олександра Македонського виявилися катастрофою для персів, яким на зміну гордовитої влади над іншими народами, довелося принижено підкоритися давнім ворогам – грекам. Лише в II столітті до н. е. народам парфян вдалося вигнати греків з Малої Азії, хоча самі парфяни багато всього перейняли у греків. І ось в 226 році вже нашої ери такий собі володар Парса з древнім перським ім’ям Ардашир (Артаксеркс) підняв повстання проти правлячої парфянської династії. Повстання виявилося успішним і завершилося відновленням перської держави, держави Сасанідів, яку історики називають «другою перською імперією» або ж «Сасанідським відродженням».

Сасанідські правителі прагнули відродити колишню велич стародавньої Персії, яка на той момент стала вже напівлегендарною державою. І саме при них настав новий розквіт іранської, перської культури, яка повсюдно витісняє культуру грецьку. Активно будуються храми, нові палаци в перському стилі, ведуться війни з сусідами, але вже не так успішно як у колишні часи. Територія нової Сасанідської держави в рази менше розмірів колишньої Персії, вона знаходиться лише на місці сучасного Ірану, власне прабатьківщини персів і також охоплює частину території сучасного Іраку, Азербайджану та Вірменії. Проіснувала Сасанідська держава більше чотирьох століть, поки виснажена безперервними війнами не була остаточно завойована арабами, які несли прапор нової релігії – Ісламу.

Культура Персії
Культура стародавньої Персії найбільш помітна їх системою державного управління, якою захоплювалися навіть древні греки. На їх думку, така форма управління була вершиною монархічного правління. Перська держава була розділена на так звані сатрапії, на чолі яких стояв власне сатрап, що значить – «правоохоронець». Фактично сатрап був місцевим генерал-губернатором, в широкі обов’язки якого входило і підтримання порядку на підпорядкованих йому територіях, і збір податків, і здійснення правосуддя, і командування місцевими військовими гарнізонами.

Ще одним важливим досягненням перської цивілізації були прекрасні дороги, описані Геродотом і Ксенофонтом. Найвідомішою була царська дорога, що йде від Ефеса в Малій Азії до міста Сузи на Сході.

Відмінно в стародавній Персії функціонувала і пошта, чому чимало сприяли хороші дороги. Також в стародавній Персії була дуже розвинена торгівля, на всій території держави функціонувала продумана податкова система, близька до сучасної, при якій частина податків і мит йшли в умовні місцеві бюджети, частина відправлялася до центральної влади. Перські царі мали монопольне право на чеканку золотих монет, в той час як їх сатрапи теж могли карбувати свої монети, але тільки срібні або мідні. «Місцеві гроші» сатрапів ходили тільки на певній території, в той час як золоті монети перських царів були універсальним платіжним засобом по всій перській імперії і навіть за її межами.

Монети Персії.

Писемність у стародавній Персії мала активний розвиток, так існувало декілька її видів: від піктограм, до алфавіту, винайденого в свій час фінікійцями. Офіційною ж мовою перського царства був арамейська, що йде ще від стародавніх ассірійців.
Мистецтво Персії

Мистецтво стародавньої Персії представлено тамтешньою скульптурою і архітектурою. Наприклад, до наших днів збереглися майстерно вирізьблені в камені барельєфи перських царів.

Перські палаци і храми славилися своїм розкішним оздобленням.

Релігія Персії
Релігія давньої Персії представлена дуже цікавим релігійним вченням – Зороастризм, названим так завдяки засновнику цієї релігії, мудрецю, пророку (і можливо магу) Зороастру (він же Заратуштра). В основі вчення Зороастризму лежить споконвічне протистояння добра і зла, де добрий початок представлено богом Ахура-Маздою. Мудрість і одкровення Заратустри представлені в священній книзі Зороастризму – Зенд-Авесті. По суті у цій релігії стародавніх персів дуже багато спільного з іншими монотеїстичними пізнішими релігіями, такими як християнство та іслам:
Віра в єдиного Бога, який у персів був представлений власне Ахура-Маздою. Антипод Бога, Диявол, Сатана в християнській традиції в Зороастризмі представлений демоном Друджом, що уособлює собою зло, брехню, руйнування.
Наявність священного писання, Зенд-Авеста у персів-зоорастрійців, як Коран у мусульман і Біблія у християн.
Наявність пророка, Зороастар-Заратуштра, через якого передається божественна мудрість.
Морально-етична складова вчення, так Зороастризм проповідує (втім, як і інші релігії) зречення від насильства, крадіжок, вбивств. За неправедний і гріховний шлях в подальшому згідно Заратустрі людина після смерті опиниться в пеклі, в той час як людина, що здійснює благі діяння після смерті буде перебувати в раю.

Одним словом, як бачимо, древня перська релігія Зороастризму разюче відрізняється від язичницьких релігій багатьох інших народів, і за своїм характером дуже схожа з пізніми загальносвітовими релігіями християнством та ісламом, і до речі вона існує і понині. Після падіння Сасанідської держави настав остаточний крах перської культури і особливо релігії, так як завойовники араби несли з собою прапор Ісламу. Багато персів також в цей час прийняли іслам та асимілювалися з арабами. Але була частина персів, яка бажала залишитися вірною своїй давній релігії Зороастризму, рятуючись від релігійних переслідувань мусульман, вони втекли в Індію, де зберегли свою релігію і культуру донині. Зараз вони відомі під ім’ям парсів, на території сучасної Індії і сьогодні є чимало зороастрійських храмів, так і прихильників цієї релігії, справжніх нащадків стародавніх персів.

За матерілами сайту Мандрівки часом

Цікаво знати

Легендарним засновником Персії вважають Хахаманіша (700— 675 рр. до н. е.) із роду Ахеменідів, тому жителів країни називають ахеменідами. Найдавнішою столицею країни було місто Аншана. Кір мав намір вирушити й на Єгипет, проте йому завадили це зробити середньоазіатські племена массагетів, які загрожували північносхідним кордонам Перської держави. Кір здійснив похід проти войовничих племен. Проте це скінчилося для нього трагічно. У безкрайніх степах армія персів була оточена ворогами й зазнала нищівної поразки. Кір, якому виповнилося на той час 70 років, загинув у цій битві. Розгнівана цариця массагетів наказала знайти тіло Кіра, відрубати голову та занурити її в міх із кров’ю. При цьому вона вимовила: «Пий досхочу, лиходію».

Завоювання персів не припинилися й після загибелі Кіра. Його син Камбіз продовжив завоювання і в 525 р. до н. е. підкорив Єгипет. Щоб утримати владу, Камбіз залишився в Єгипті на три роки, але невдовзі помер. Тоді царем став його двоюрідний брат Дарій I (Дар’явахуш) (522— 486 рр. до н. е.). «Цар царів» — так його називали піддані. 36 років він правив Персією.

Цікаво знати

За легендою, Дарій I прийшов до влади внаслідок домовленості. Претенденти на владу вирішили, що царем стане той, чий кінь першим заірже біля міських воріт на сході сонця. Сталося так, що кінь Дарія приніс своєму господареві царський титул і владу.

Дарій отримав у спадок величезну державу, кордони якої ще більше розширив, здійснивши успішні походи в Індію, Грецію, Малу Азію та проти скіфів у Північне Причорномор’я. Крім цього, провів внутрішні реформи, удосконаливши управління підвладними територіями.

Він поділив країну на 20 окремих областей — сатрапій. На чолі кожної з них стояв намісник — сатрап. Він стежив за вчасним надходженням податків до царської скарбниці, за добробутом області, яка перебувала у його віданні, а також за виконанням військової та трудової повинності населенням.
Робота з термінами та поняттями

Сатрапія — область. походить від грецького слова, яке бере початок від староперського «хатрапаван», що означає «сатрапій» — начальник області. кордони сатрапій майже збігаються з кордонами колишніх самостійних держав. так, Вавилонія являла собою одну сатрапію, Єгипет — іншу, кілька сатрапій було утворено в Малій Азії та ін.

У сатрапіях розміщувалися військові частини, які перебували під командуванням окремого воєначальника. Від підпорядковувався безпосередньо царю, отримуючи від нього накази. Сатрап і воєначальник мали спільний обов’язок слідкувати одне за одним і про все доповідати цареві.

Крім того, по всій країні було розіслано спеціальних чиновників, яких називали «вухами царя». Вони здійснювали раптові візити до сатрапій, перевіряли все та робили доноси царю. За будь-який злочин передбачалося жорстоке покарання: зрадників піддавали катуванню, злодіям і розбійникам відрубували руки та ноги.

Такий контроль здійснювався з метою попередити змови, які могли виникнути у віддалених сатрапіях, що прагнули відокремлення й самостійності. А для полегшення зв’язків між частинами великої держави були прокладені широкі шляхи. Вони були чудово збудовані та вимощені камінням.

Головним шляхом була так звана царська дорога. Вона перетинала всю імперію від міста Сузи до міста Сарди, поблизу Егейського моря. Її довжина становила 2683 км. Уздовж дороги збудували 111 зупинок, де можна було замінити коней, відпочити та поїсти.

Цікаво знати

У Персії було організовано регулярну пошту. Вона діяла за принципом естафети. Через кожні 15—20 км стояв напоготові вершник із конем. Отримавши пакет, він мчав до іншого поста, щоб передати його далі за призначенням. Перський цар міг їсти в Сузах свіжу рибу, виловлену в Егейському морі. Цю рибу доставляли поштою естафетним способом. Із неприхованим захопленням зробив опис перських шляхів Геродот. На них
через кожні 15—20 км розміщувалися готелі, де приїжджий міг переночувати та відпочити, а також нагодувати коней і залишити свої речі. Цими шляхами можна було пересуватися без страху, адже вони ретельно охоронялися. Винних у розбої на шляхах суворо карали. За словами Геродота, на узбіччях шляхів можна було побачити людей із відрубаними руками й ногами. Це — покарані розбійники, які грабували перехожих.

Для кожної сатрапії Дарій I призначав чітко визначені податки, а також запровадив єдину для всієї держави грошову одиницю — золотий дарик. Назва монети походила або від царського імені, або, що найімовірніше, від давньоперського слова «дари» — «золото». Близько 515 р. до н. е. за наказом Дарія I було закладено столицю держави Персеполь (Парсу) — «місто персів». Місто стало символом влади царя. Тут щороку в березні чиновники з усієї імперії прямували до палацу, утворюючи велику та яскраву процесію разом із солдатами, колісницями й вершниками. Цар чекав їх у залі для прийомів, де вони звітували про свою роботу. Після цього починалося свято. У Персеполі також відбувалися зустрічі правителів з усього світу.

Цікаво знати

Перський цар мав кілька столиць: у Персії це був Персеполь, у Мідії — Екбатани, в Еламі — Сузи, а у Дворіччі — Вавилон. Він по черзі жив то в одній столиці, то в іншій. Цар перебував в оточенні небаченої розкоші. Загін його охоронців налічував 10 тис. осіб. Її називали безсмертними, тому що кількість царської охорони завжди залишалася незмінною. Як тільки який-небудь охоронець помирав, його місце відразу займав інший.

Проте ані перемоги над сусідами, ані запобіжні заходи, до яких вдавався Дарій I і його наступники, не врятували державу від постійних змов і переворотів. Невдалі війни з греками поступово ослаблювали Персію. У IV ст. до н. е. у персів з’явився грізний ворог в особі Александра, молодого царя Македонії. У битвах при Іссі, на р. Гранік, при Гавгамелах македоняни розбили війська, очолювані перським царем Дарієм III. Протягом 334—330 рр. до н. е. під ударами Александра Македонського величезна імперія персів упала, а землі, що входили до її складу, стали частиною імперії великого завойовника.

Дайте відповіді на запитання натисніть тут