03.11 Історико-географічні регіони України

 

Поряд з адміністративно-територіальним поділом України існує поділ на історичні землі, так звані історико-географічні регіони. Одним з аспектів вивчення історії України є вивчення її історико-географічного районування.

У теперішній час у складі України можна умовно виділити низку історико-географічних регіонів, які складались протягом століть під впливом різноманітних факторів: кліматичних, політичних, географічних, історичних, етнічних. Протягом часу кордони, назви і чисельність таких регіонів постійно змінювалися.

Однозначний перелік регіонів України скласти важко, але більшість історичних областей є загальновизнаними. Сьогодні ми познайомимося з цим переліком.

Ваше завдання розглянути зображення, запам'ятати особливості кожного регіону та за цим переліком підготуватися до конференції, яку проведемо на наступному уроці.

5-А

1.Середнє Подніпров’я – Артюх К., Бєлозєрцев І., Божко Б.

2. Слобожанщина – Білошицька А., Жарікова А., Ковтун Д.

3. Полісся – Костенко А., Лабунець П., Лащук М.

4. Волинь – Лєскова А., Мовчан А., Надточій П.

5. Поділля – Оврашов М., Онищенко В., Оніщенко Д.

6. Закарпаття – Петренко А., Рибкін К., Романенко А.

7. Буковина – Романов Р., Руденко К., Стецюра Д.

8. Галичина – Ткачова С., Усик В., Харченко Д.

9. Таврія (Північне Причорномор’я ) – Цигульова Д., Шанта К.

10. Запоріжжя – Шевченко Б., Шкиря А.

11. Бессарабія – Шкурський Н., Яценко М.

5-Б

1.Середнє Подніпров’я – Антоненко М., Баклай М.

2. Слобожанщина – Богомаз К., Бережна А.

3. Полісся – Волкова П., Гнатенко А.

4. Волинь – Дубровіна В., Єременко К.

5. Поділля – Костенко Д., Курочкін Я.

6. Закарпаття – Левченко Р., Лісна В.

7. Буковина – Нелін В., Правдюк Н.

8. Галичина – Рева А., Руденко К.

9. Таврія (Північне Причорномор’я ) – Скиба Д., Тітаренко А.

10. Запоріжжя – Юрченко О.

11. Бессарабія – Юхта І.

До Середнього Подніпров’я належить більша частина Київської, Черкаська, південна частина Чернігівської та Полтавської, південно-східна частина Житомирської, південно-західна частина Сумської, східна частина Вінницької, північна частина Кіровоградської, північно-західна частина Дніпропетровської областей. Це один з найдавніше і найгустіше заселених районів України, осереддя найбільш інтенсивного формування давньорусько-української народності й української нації.

Традиційна культура населення цього району бере свої витоки від предків корінних жителів цього краю – полян – найбільш розвиненого (згідно з літописною характеристикою) східнослов’янського племені. Цей район відзначається помітним розмаїттям місцевих варіантів традиційної культури.

В залежності від розташування відносно річки Дніпро вирізняються Правобережжя (правий берег річки) і Лівобережжя (лівий берег річки).

Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України – теперішні Харківську область, південно-східні райони Сумщини, північно-східні – Дніпропетровщини, східні – Полтавщини, північні – Донецької, Луганської областей.

Назва цього історико-географічного району виникла в період його інтенсивного заселення (XVII–XVIII ст.). Вихідці з Лівобережної і Правобережної України, а також численні втікачі від утисків феодально-кріпосного ладу користувалися тут якийсь час різними пільгами («свободами»), поселялися «на слободах», засновували поселення – «слободи».

З часів монголо-татарської навали ця територія зазнавала постійних нападів кримських татар. З другої половини XVI ст. вона заселялася переважно козаками і селянами з інших районів України. У XVII ст. тут виникли військові опорні пункти міста Харків, Охтирка, Суми, Чугуїв, з місцевого населення і українських переселенців було створено козацькі слобідські полки.

Слобожанщина є своєрідною перехідною зоною між Середнім Подніпров’ям, особливо Лівобережним, і південним (причорноморським) історико-географічним районом України.

З середньовіччя ця територія відома як «Дике поле» – так вона названа і на карті України Гійома Боплана (середина XVII ст.). Головною опорою процесу української колонізації «Дикого поля» з XV–XVI ст. було козацтво.



Українське Полісся – географічний регіон, що зі сходу на захід простягається через увесь північний край України.

Назва «Полісся» – похідна від слова ліс і означає лісисту місцевість, біля лісу. Українське Полісся на півночі межує з Білоруссю і займає північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Залежно від розташування щодо Дніпра українське Полісся поділяється на Правобережне і Лівобережне, а також відповідно на Західне і Східне. Західне називають ще Прип’ятським, а Східне – Наддеснянським. Побутує і визначення окремих частин Полісся стосовно сучасного адміністративного районування: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське.

Загальновизнаною в науці характерною прикметою цього регіону є значна збереженість у побуті й культурі його населення архаїчних явищ і рис, тобто культури давніх предків українців.

Ще в недалекому минулому основними для Полісся були водні шляхи сполучення і транспортні засоби (плоти, пароми, різні типи човнів

Волинь – це територія басейну верхів’я правих приток Прип’яті й середнього поріччя Західного Бугу, що охоплює південні райони теперішніх Волинської та Рівненської, південно-західні – Житомирської, північну смугу Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей.

У давнину Волинь заселяли праукраїнські племена дулібів, бужан, волинян. У X–XI ст. на цій території виникли міста Луцьк, Червень, Белз, Володимир (Волинський), Кременець та ін. Волинь була одним з осередків процесу творення державності Київської Русі, Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств, тереном активної боротьби українського народу з чужоземними поневолювачами.

Своєрідним регіональним колоритом відзначаються волинські народні звичаї і обряди, багата фольклорна традиція, мистецькі вироби з дерева, вишивка з переважаючими рослинними орнаментами червоного або тільки білого кольору.

Поділля – історико-географічний район, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівобережного Середнього Подністров’я. Це більша частина Вінницької, Хмельницької, Тернопільська та суміжна з нею на півдні частина Чернівецької областей.

Назва «Поділля» зустрічається в писемних джерелах XIV ст., ще раніше (початок XIII ст.) фіксується вживання стосовно цього краю назв «Пониззя», чи «Русь долішня». Відповідно давнє побутування похідного найменування жителів Поділля – «подоляни», «поділяни».

Поділля – один з найколоритніших районів України. «Красо України, Подолля», – писала Леся Українка про цей край, маючи на увазі не тільки чарівність його природи, але й багатство і неповторність народної культури: вписані в рівнинно-хвилястий рельєф мальовничі білохаті села, сповнені вікової мудрості й поезії своєрідні звичаї і обряди, мелодійну пісню, самобутнє народне мистецтво.

Своєрідні риси традиційно-побутової культури українців Поділля формувалися під певним впливом багатовікового спілкування з представниками інших народів, що в різний час поселялися тут, зокрема поляками, чехами, молдаванами.

Закарпаття – ділянка земель у Центрі Європі між південними схилами Карпат і р.Тисою, з давніх часів населених українцями. Майже всю історію знаходилось під владою Угорщини і тільки після Другої Світової війни потрапило до складу УРСР, але, попри це, зберегло етнічну приналежність до України.

Закарпаття – край виноградників, лісів, стрімких річок і гірських курортів; ворота до Центральної Європи – тільки тут Україна межує з Угорщиною і Словаччиною. Основні міста: Ужгород, Мукачеве, Чоп.

Як відомо, значна частина Закарпаття, зокрема гірська, є продовженням території трьох етнографічних груп українських горян: гуцулів, бойків і лемків.

Для Закарпаття характерне досить густе вкраплення між українським населенням острівців поселень етнічних груп сусідніх та інших народів: угорців, румунів, словаків, чехів, молдаван, німців, циган. Ця обставина помітно позначилася на традиційно-побутовій культурі корінних мешканців. У народному будівництві, господарських заняттях, одязі, ремеслах і промислах, їжі, звичаях, фольклорі, народній мові відчувається нашарування і поєднання різних культурно-побутових взаємовпливів.

Буковина (край буків) – історичний регіон, розташований між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах річок Прут та Сірет. Нині ця територія входить до складу України (частина Чернівецької області) та Румунії (частина повіту Сучава).

Назва офіційно увійшла у вжиток в кінці XIV століття під час перебування краю у складі Молдовського князівства, витіснивши історичну назву Шипинська земля. Походить від слов'янського слова бук – міцне дерево.

Галичина – історична область у західній Україні та південно-східній Польщі. Займає території сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (крім північної частини) областей України і воєводств Польщі. Назва «Галичина» походить від столиці Галицько-Волинського князівства – старого Галича. Місто вперше згадується у 1140 р., а з 1144 р. стає центром Галицького князівства та важливим політичним та культурним центром. Галичина поділялася на Східну, переважно заселену українцями, і Західну, заселену поляками.

Як уже зазначалося ім'я регіону дала назва міста Галич (столиця Галицького князівства). За поширеною версією, назва має походження від грецького слова «гальс» – сіль. За однією з інших версій, назва походить від кельтського племені галлів. Кельтські племена залишили подібні назви на території усієї Європи та інших місць міграції. Існує ще одна версія походження назви – від невеликих чорних пташок – галок.

Таврія – історична назва Кримського півострова, поширена у середніх віках. Походить від назви племен таврів, які в давнину заселяли південну частину Криму. Таврія в літописах згадується як Тавріанія.

В самому Криму географічно виділяється Південне узбережжя з середземноморським кліматом і гірським рельєфом. В античні часи і у ранньому середньовіччі узбережжя Криму – «форпост» давньогрецького світу на півночі, на кордоні з варварським світом.

Запоріжжя – назва території, що становила володіння Запорізької Січі у XVI-XVIII ст. Вважається, що традиції козаччини йдуть углиб історії, до бродників, які кочували (бродили) по нижньому Придніпров’ї ще в ХІІ ст.

Польський король Сигізмунд І (1507-1548) першим дарував козакам у вічне володіння землю біля порогів, угору і униз по обох берегах Дніпра, щоб вони не дозволяли татарам і туркам нападати на російсько-польські землі. Кордони Запоріжжя, особливо південні, які проходили з Кримським ханством, часто змінювалися.

Назва Запоріжжя походить від географічного розташування цього регіону – за Дніпровськими порогами, в пониззі Дніпра.

Запоріжжя відоме своїми демократичними республіканськими устроями. Саме виходець із цих районів Пилип Орлик у 1710 р. написав першу в світі демократичну конституцію. У Європі ж перші демократичні конституції були створені лише наприкінці XVIII ст.

Бессарабія – історико-географічна назва земель, що включають частини території сучасних Чернівецької й Одеської областей та Молдови.

У середньовіччі цей регіон називався «Вугол» (від грецької мови). Татари ж звали його Буджак, що є перекладом слов'янської назви Бессарабія.